Глава 3

Прослухавши голосове повідомлення від управительки Маргарити, Марвелія видихнула з полегшенням. В маєтку Остен все добре, не ураховуючи кілька дрібних витівок малого Двейна. Звісно, за сином неабияк сумувала та вирішила, що вже завтра повернеться до рідної домівки.

Задумливо зітхнувши, Марвелія попрямувала до будуара королеви, де зібралося кілька наближених осіб Її Величності, поважних стихійниць. Куштуючи рожевий ель, жіночки охоче пліткували, обговорюючи вчорашній бал, із блиском в очах згадували про вродливого Дорваґа. Звісно, Марвелія змовчала про нахабну поведінку цього мага, не бажала зайвих, небажаних пліток.

— Його Ясностихійність відомий звабник, не одне дівоче серденько розбив, — іронічно мовила королева Аглаека, величаво розвалившись на м’якій канапі. На монаршій особі красувалася доволі пишна сукня з блакитного атласу, оздоблена численними мереживними воланами. — Також подейкують, що Дорваґ сповнений амбіцій… — зіщуливши блакитні очі, вона задумливо роздивлялася срібний келих, який тримала в руках. — Зі старшим братом, ілігардським королем Айзуром, в нього доволі прохолодні відносини… Очевидно, молодий Дорваґ також охоче би сів на трон Ілігарда, хоча мати справу з таким правителем я би не воліла… Надто зухвалий, непоступливий. Душею відчуваю, здатний на підступи, знаю таких… За личиною вроди лише самозакоханість та надмірні амбіції…

— Ваша Величносте, а чи не байдуже, хто саме сидітиме на ілігардському троні? — поцікавилася одна з присутніх жінок.

— Звісно, не байдуже, — холодно мовила Аглаека. — Саме з Айзуром приємно мати справу, ми вже дійшли до спільного знаменника стосовно питань торгівлі, у поглядах на політику в нас багато спільного, а чого сподіватися від його брата, лише Покровительці відомо… Гадаю, нічого доброго.

Неспішно куштуючи ель, Марвелія мовчала. Можливо, досвідчена у інтригах королева має рацію, молодій Остен також не подобався Дорваґ. Хоч і стихійниці мліли в його присутності, але Марвелія серцем відчувала його справжню сутність. Таких чоловіків варто остерігатися, вони завжди домагаються свого, вдаючись до брудних методів.

Увесь день Марвелія перебувала в своїх апартаментах, таким чином навмисно уникала небажаних зустрічей з Дорваґом, лише довелося на обід та вечерю навідатися до бенкетної зали, де трапезувала з монаршим подружжям та поважними особами. Сидячи за столом, ладна була крізь землю провалитися через обпікаючий погляд ілігардця, маг розташувався навпроти. Не сподобався той блиск в його очах, надто хижий, жагучий… На щастя, біля дверей апартаментів чатують охоронці, а завтра вже молода Остен, нарешті, повернеться до рідного маєтку.

Не зволікаючи, після вечері Марвелія відразу попрямувала до своєї кімнати, на щастя, Дорваґ не переслідував. Служниця Сусанна допомогла перевдягнутися в нічну сорочку та побажавши альмаїрі «добраніч», хутко вислизнула за двері.

Альмаїра не поспішала гасити магічні світильники, перед сном воліла трохи почитати. Лежачи на ліжку, гортала фоліант, з цікавістю вивчаючи інформацію про магію гномів та мимоволі здригнулася, коли раптом рипнули важкі двері й до апартаментів впевнено увійшов Дорваґ.

— В… ви?! Як ви тут опинилися?! Хто вас сюди пустив?! — знічена Марвелія у жаху схопилася на ноги, рефлекторно затуляючи долонями глибокий виріз нічної сорочки.

— Прийшов побажати «доброї ночі»… — облизавши губи, маг хижо посміхнувся. — Дарма уникаєте мене, адже я завжди отримую бажане. Не раджу кричати, квіточко, охоронців біля покоїв немає…

— Негайно йдіть геть! — налякана стихійниця у гніві округлила очі, а Дорваґ цієї миті відчував її страх, який ще дужче розпалював звірячу хіть. — Я скаржитимуся на вас, на вашу поведінку! Що за нахабство?! — хоч войовничо схрестила на грудях руки, проте помітно тремтіла.

— Звісно, можете і скаржитися, але хто вам повірить? Я усім казатиму, що саме ви запросили мене на ніч… Гадаю, радше повірять мені, ніж вам, — свердлячи Марвелію відвертим, хтивим поглядом, маг повільно наблизився, а вона з острахом позадкувала. — В цьому палаці чимало охочих до моїх любощів дівчат, але ви мені спокою не даєте, а саме, ваш норов… Люблю приборкувати непокірних…

— Не наближайтеся! — гаркнувши у гніві, Остен простягнула руку та проявом магії оповила ноги Дорваґа цупкими лозинами, проте він лише іронічно похитав головою, не припиняючи зухвало посміхатися.

— Магічний супротив, яка пристрасна прелюдія… — активувавши доволі потужну магію, стихійник лише одним синім спалахом позбувся лозин, які відразу розтанули в повітрі. Охоплена жахом, Марвелія розуміла, що перед нею доволі сильний маг, самотужки з ним не впорається, почувалася загнаною в пастку. І де ж ті охоронці? Невже підступний ілігардець подбав, щоб вони кудись зникли? — Крихітко, я обіцяю вам незабутню ніч, а у ваших інтересах мовчати про це, кому потрібні небажані плітки? — Дорваґ стрімко наблизився, різко схопив Марвелію та за мить повалив її на ліжко, загрозливо нависаючи кремезною скелею. Хоч стихійниця й відчайдушно пручалася, але охоплений бажанням чоловік притиснув тонкі зап’ястки обабіч її голови, зазираючи в застиглі у жаху очі тремтячої Остен. — Ось і попалася, пташко… — видихнув їй в обличчя. Невже отримає бажане? Якою ж огидною була близькість цього покидька, його небажані дотики, звіряче бажання… Звісно, окрім коханого Вардена нікого в житті не пізнала та не воліла пізнавати! І саме цієї миті, лежачи під ненависним магом, у роздираючому відчаї розуміла, що бракує сил дати йому відсіч, в темних плечах очей блиснули сльози розпачу. Як же це стерпіти? І як опісля дивитиметься у вічі коханому, хоч не її вина?

Притискаючи Марвелію до ліжка, Дорваґ у запалі терзав жалючими цілунками ніжну шию, ключиці, а жіноче тіло гидливо здригалося від цих дотиків. Ні, справжньої насолоди він сьогодні не отримає…

— Мортіум облівіаторе! — з тремтячих губ Остен зірвалося заклинання, яке відразу занурило її в невідомість. Заплющивши повіки, стихійниця обм’якла. Вже краще так, у забутті, ніж свідомо віддавати себе цьому покидьку!