Глава 2

Коли в залі стихла музика, після завершення танцю Варден міцно стиснув зап’ясток дружини й потягнув її до буфетних столиків.

— Варді, відпусти! Ще трохи й матиму синці! — невдоволено буркнула Марвелія, а насуплений стихійник мовчав у відповідь, неохоче відпускаючи жіночу руку. — Що трапилося? Чому ти такий сердитий? — звісно, знала відповідь на це запитання, в палаючі очі Вардена дивилася з викликом.

— Усе гаразд, моя Веллі, дякую за чудове вале, — голос мага проймав кригою, буцімто молода Остен в чомусь винна. А вона відразу зрозуміла, що не все гаразд, знову кляті ревнощі чоловіка! І наче підливаючи ще масла у вогонь, до подружжя впевненою ходою наблизився Дорваґ. Здмухнувши з чола русяві кучері, обдарував Остенів зухвалою посмішкою, відвертий погляд пронизливо-сірих очей зупинився на Марвелії, яка вже ладна була через те провалитися крізь землю.

— Гере Вардене, дозвольте запросити вашу чарівну дружину на вале, — хоч мовив і ввічливо, але з неприхованою рішучістю, навіть владно. Розумів, що поважному гостю не відмовлять.

— Гаразд, якщо моя дружина не заперечує, — важко давалися Вардену ці слова. Зрештою, Марвелія не його полонянка. Лише одне вале… Стиснувши губи, проймав ілігардця сталевим поглядом, але тому настирливому стихійнику геть байдуже! Будучи доволі сильним магом води, він не мав страху ні перед ким, навіть неодноразово брав участь у магічних дуелях, на які викликали ревнивці-чоловіки. Якщо знадобиться, залюбки поміряється силою і з Варденом.

Марвелія серцем відчула напружене протистояння сильних магів води, але розгублено й ствердно кивнула. В залі знову залунала музика і Дорваґ, не зволікаючи, впевненим жестом запросив Остен на танцювальний майданчик, простягаючи правицю.

— Чи відомо вам, геро Марвеліє, що ви найвродливіша серед усіх стихійниць, яких мені доводилося бачити? — кружляючи у вале, маг нахабно притиснув до себе знічену партнерку, а вона залюбки би стерла геть з поголеного обличчя ту зухвалу посмішку! Також мимохідь помітила, як застиглий біля буфетних столиків Варден злісно ковтав ель та не зводив з них палаючого, лютого погляду. 

— Дякую за комплімент, але я вважаю, що в цій залі чимало вродливих дівчат, — холодно натякнула, щоб звернув увагу на іншу.

— Ще й скромна доволі! Знаєте, та скромність вас лише прикрашає… — Дорваґ хрипко прошепотів їй на вухо, дужче притискаючи до себе у танці. — Тендітна квітко артензії… Якби не були одруженою, я би гадав, що ви ще незаймана… Така ніжна, наївна, щира… Чоловіків це вабить, мов метеликів вогонь, а ви ще той вогонь! Залюбки би спалював у цьому багатті свої крильця…

— Припиніть… — засичала Марвелія крізь зуби, ошелешена непристойною поведінкою і словами ілігардця. Швидше би вже завершився цей нестерпний танець!

— Я ж вам правду кажу, геро Марвеліє, лише правду… Гадаю, чимало стихійників в цій залі прагнуть вашої уваги, але, схоже, їх зупиняє лише ваш вельми ревнивий чоловік, — промурмотівши, нахаба грайливо торкнувся губами ніжного жіночого вушка, а знічена Остен рвучко відсахнулася й зашарілася, виказуючи роздратування. Дорваґ на те лише задумливо хмикнув, не звик до відмов, поведінка Марвелії охоплювала невимовним запалом. Норовлива магиня! Можливо й у ліжку пристрасна, недарма її чоловік ревнує, мов скажений, аж на відстані відчувається неприхована злість Вардена! А ця гра доволі цікава, бо молода Остен доволі міцний горішок… Маг остаточно вирішив, що завоює прихильність Марвелії, зрештою, вона неодмінно повинна опинитися на його ложі! Охоплений власними бажаннями й фантазіями, він аж тремтів, ледь стримуючи спалахи хіті. Ще й магиня землі, а любощі незабутні, коли магія сумісна…

Зрештою, Марвелія дочекалася кінця цього нестерпного вале і Дорваґ галантно супроводив її до буфетних столиків, де нерухомо застиг гер Варден. Свята Покровителько, скільки ж люті вирувало в його погляді!

— Ваша дружина доволі гарна танцюристка, — задоволено хмикнувши, ілігардець почувався так, наче щойно здобув маленьку перемогу. Не приховуючи їдкої посмішки, з викликом поглянув у сталево-палаючі очі Вардена. — Якщо не заперечуватимете, то був би радий запросити її на вале іще… — окинувши масним поглядом напружену Марвелію, показово облизнув пересохлі губи.

— До кінця балу дружина пообіцяла усі вале мені, — рішуче відрізав маг, підібгавши губи. — В залі чимало вродливих стихійниць, які залюбки танцюватимуть з вами, — категорична відповідь Остена не сподобалася Дорваґу, який відразу невдоволено насупився. Гаразд, гра ускладнюється та водночас і розпалює! Ще треба якось вихопити жадану стихійницю з-під носа в ревнивого чоловіка… Дорваґ не звик програвати, завжди отримував бажане.

— Гарного вам вечора, — за фальшивою посмішкою відчувалося певне напруження, навіть неприязнь. Розвернувшись, ілігардець впевнено покрокував в бік бенкетного столу в пошуку товариства інших вродливих стихійниць, хоча розумів, що то лише початок цікавої гри. У жодному разі не волів відмовлятися від Марвелії, яка сьогодні полонила усі думки, а її присутність охоплювала вогнем шаленого бажання, чого лише варті ті пухкі вуста, мов стиглі ягоди морви! Вже й уявляв, як смакує їх…

— Зухвалий розпусник… — засичав Варден, невідривно дивлячись Дорваґу вслід.

— Варді, не варто сердитися, дякувати Покровительці, це було лише одне вале… — важко зітхнувши, Марвелія здійняла келих з рожевим елем, нервово ковтаючи солодкий напій.

— Так, одне… Перше і останнє, — Варден не приховував гніву, який спалахував у його очах відблисками магії. Будучи досвідченим чоловіком, не міг не помітити той жагучий блиск, з яким Дорваґ дивився на його Марвелію, також добре знав, що той ілігардець відомий звабник.  

До кінця вечора Остени неустанно кружляли у вале, ревнивий маг подбав, щоб до його дружини ніхто не наближався. Через злість Варден був небагатослівний, на Дорваґа зиркав з неприхованою ворожістю, а Марвелія бажала, щоб цей вечір якнайшвидше добіг кінця. Як же важко перебувати поміж двох вогнів, хоча, як здавалося, чоловік їй довіряє, бо ніколи не давала нагоди для сумніву в вірності.