Глава 1

— Двейне, бешкетнику! Як би не ховався, я тебе знайду! — управителька Маргарита у гніві носилася коридорами замку в пошуках малого Остена, саме цієї миті він нерухомо зачаївся навпочіпки за одним з великих горщиків вазонів з деревцями, які зеленіли в приміщеннях маєтку. Годі й казати, молода господиня Марвелія дуже любила рослини та поступово перетворила власний маєток на справжню оранжерею! Та хоч і додалося слугам клопоту, але численні кущики й барвисті квіти милували око не лише в казковому саду, а й у родовому замку Остенів.

— Геро Маргарито, — назустріч розчервонілій управительці поспішала розгублена Марвелія, хоча й не забувала, як зазвичай, ввічливо всміхатися. — І що вже накоїв наш Двейн? — здмухнувши з чола шовковистий локон, поправила на собі сукню з рожевого атласу, оздоблену білосніжними, мереживними воланами.

— Ваша Ясностихійносте! — коли літня Маргарита по-справжньому сердилася, до господині зверталася відповідно до титулу, хоча молода жінка воліла, щоб до неї зверталися саме «гера Марвелія». Так, Марвелія вже не та безрідна особа, якою була колись! Зважаючи на те, що вона донька альмаїра Віларда, а також дружина альмаїра Вардена Остена, король Дарген Нір дарував їй титул альмаїри. — В… ваша Ясностихійносте, Двейн щойно влаштував на кухні справжній безлад! — обурено вигукнула Маргарита, злісно роздуваючи ніздрі. — Звісно, тішить те, що хлопчик сильний маг вже в такому віці, але свою енергію спрямовує на безглузді витівки! Прокравшись на кухню, він оповив лозинами магії ноги кухарок, налякав бідолашних! Користуючись їхньою безпорадністю, поцупив з кухні чимало тістечок з кремом! А ви заборонили перед трапезою йому їсти солодке, бо це погіршує апетит…

— Гаразд, я з ним побесідую, — важко зітхнувши, Марвелія окинула цупким поглядом численні горщики з рослинами в коридорі, за одним з них відразу відчула прояв рідної магії землі. — Не ховайся, Двейне, вилазь-но та ходи сюди! — надавала голосу максимальної строгості та поманила до себе правицею зніяковілого хлопчика, який виліз з-за горщика і з винуватим виглядом наблизився до насупленої матері. Цієї весни Двейну виповнилося шість років, але магія землі в малого стихійника вже була доволі сильною.

— Ну мамусю… — невинно округливши темні оченята, злизував зі своїх губ рожевий крем, очевидно, вже вдосталь встиг поласувати вкраденими з кухні тістечками.

— І тацю з солодощами поверни! — схрестивши руки на грудях, Марвелія свердлила сина докірливим поглядом. Зітхнувши, Двейн витяг з-за горщиків велику тацю з недоїдками. Крем з тістечок злизав, а ось солодкі денця зі здоби залишив. — І що мені з цим робити? — матінка гнівно кивнула на тацю.

— Няугрів погодую! — не розгубившись, випалив хлопчик. — Вони люблять солодке!

— Двейне, тиждень без тістечок і десерту! — раптом в коридорі залунав грізний чоловічий голос. Прямуючи карбованим кроком, до хлопчика стрімко наблизився гер Варден. Невдоволено кахикнувши, пригладив долонею попелясто-русяве волосся, а малий приречено закопилив нижню губу, наче за мить розридається. Строгий батько завжди додержував свого слова. Отож, так і буде, тиждень без солодощів. — Йди до своєї кімнати та перевдягнися, незабаром обід, а слугам звелю, щоб не подавали десерт! — зіщулившись, Варден проймав сина сталевим поглядом. — Також гувернантка Адалі скаржилася, що ти під час заняття з заклинань зіпсував її зачіску…

— Не зіпсував, а прикрасив! — виправдовувався Двейн, завзято блимнувши карими оченятами. — Додав до неї кілька лозин магії, так гарніше… — винувато знизивши плечима, він зітхнув та поплентався до своєї кімнати, хоча в дитячій голівці вже й визрівав певний задум щодо чергового викрадення смаколиків з кухні. Як кажуть, заборонений плід найсолодший… Ні, впертий малюк не волів так просто здаватися! Схоже, характер успадкував від батьків…

— Веллі, ти надто поблажлива до нашого сина, — невдоволено пробурмотів Варден до дружини після того, як управителька пішла. Звісно, свої зауваження висказував наодинці. — Не хочеться, що він виріс розбещеним, надто багато йому дозволяєш…

— Варденгарде! — злісно надувшись, Марвелія войовниче уперла руки в боки. — Ти також займаєшся його вихованням! До чого ці докори?!

Мовчазне протистояння поглядів подружжя тривало кілька секунд, зрештою, гер Варден здався й опустив голову.

— Кохана, пробач… — вже й лагідно промурмотів чоловік. — Я хвилююся за нашого сина…

— Знаєш, Варді, я зростала в сиротинці та досі пам’ятаю численні обмеження у всьому, — хоч голос Марвелії і пом’якшав, але в ньому відчувалася неприхована гіркота. — Не хочу такого дитинства для Двейна… — звісно, любляча матінка часто балувала хлопчика, інколи й заплющувала очі на його витівки.

— Моя Веллі… — скрушно видихнувши, Варден лагідно обійняв дружину, занурюючись обличчям у її шовковисті коси. Вічність би вдихав цей неймовірно-солодкий аромат коханої! — Двейн, на щастя, не зростає в сиротинці, він має усе, чого лише забажає, не слід його надто балувати…

Звісно, за мить подружжя Остенів вже порозумілося. Так, інколи між стихійниками виникали суперечки, не без того, але завдяки мудрості закохані швидко мирилися. Зважаючи на складний характер Вардена, Марвелія розуміла, що іноді варто поступитися, хоча, зазвичай, поступово домагалася і свого. Також цьому сприяли пристрасні ночі в подружніх апартаментах, після яких крига чоловічого серця безслідно танула.

— Кохана, за кілька днів до Мілдгарда прибудуть поважні гості з королівства Ілігард, а саме, Його Величність король Айзур та його молодший брат, альмаїр Дорваґ, — мовив Варден до дружини, неспішно споживаючи м’ясне рагу з овочами. — З цієї нагоди в королівському палаці буде бал, звісно, нас з тобою запросили, — всміхнувся до Марвелії кінчиками губ.

— За кілька днів? Варді! Мені знадобиться урочиста сукня! — у хвилюванні та передчутті балу карі жіночі очі радісно заблищали.

— Та хіба це проблема, зважаючи на твій гардероб? — зітхнувши, Варден ковтнув зі срібного келиха рожевий ель. — Сукні та прикраси… Довічні жіночі клопоти… Веллі, тобі личитиме будь-яке вбрання! — вже й подумки ревнував до потенційних кавалерів, які неодмінно запрошуватимуть його вродливу дружину на вале.