РОЗДІЛ 17. Змія та лань

        Суперечка з Блеком надовго вибила Лілі зі звичної колії. І навіть передекзаменаційна метушня, що стрімко набирала оберти, не була спроможною відволікти дівчину від заплутаних тривожних думок.

       Що їй робити, кому вірити? Блеку? Проте, якщо Джеймс до неї небайдужий, то чому зустрічається з Віолою? Та з іншого боку, віднедавна він знову почав поводитися з нею тепло, як колись. А може, й тепліше....

       Найбільше Лілі боялася, що це знову зміниться. Кілька днів після зіткнення з Блеком вона ходила, мов на голках. Лілі з тривогою поглядала на Джеймса, з острахом очікуючи, що він от-от закриється. Проте минали дні, а Поттер і далі залишався привітним та веселим.

       До кінця тижня стало зрозуміло, що, хоч які були Сіріусові наміри в момент сварки, Блек передумав розповідати щось найкращому товаришу. Сіріус лиш поглядав на Лілі здалека: уважно й несхвально. Це злило. Як і Блекові звинувачення Северуса в ницих вигадках. Останнє навіть не вкладалося Лілі в голові. Звісно ж, Снейп не міг таке патякати!

       “Чи може... таки міг?”... — ловила себе на сумнівах дівчина.

     А що відчуває властиво вона сама?.. Якщо на канікулах Лілі майже не думала про Джеймса, то тепер він займав у її голові стільки ж місця, як і Северус. Часами Лілі ловила себе на здогаді, що, якби й Снейп, і Поттер одночасно запропонували їй зустрічатися, вона б не знала, кого з них двох обрати.

     Врешті дівчина вирішила не загадувати наперед. «Якось буде» казала вона собі щоразу, коли Джеймс, ризикуючи заслужити несхвалення Віоли, зупинявся, аби перекинутися з Лілі словом. 2Якось буде» крутила вона в голові, коли Северус вже вкотре за тиждень перепитував, чи справді піде вона з ним за Гоґсмід, і вихвалявся, що навчився перечакловувати черевики на ковзани.

     Наближався Валентинів день, а разом із ним － відвідини Гоґсміду. Аманда остаточно розсварилася з Блеком, й тепер усі однокласниці були без пари. Дівчата планували спершу пройтися крамницями, а потім погрітися у “Трьох мітлах“. Подруги дуже здивувалися, коли Лілі запевнила, що вона хоче прогулятися цього разу наодинці.          

     Наступного дня дівчина прокинулася ще на світанку. Якусь годину вона пролежала в ліжку, слухаючи, як об шибку січе дрібною сніжною крупою. Аби в них було більше часу, вони з Северусом вмовилися вийти зі замку чимшвидше. Тож дівчина, натягнувши зручний одяг, збігла вниз і вручила сторожу свій дозвіл на відвідини Гоґсміду ще тоді, коли більшість учнів тільки йшли до Великої зали на сніданок.

        Северус вже чекав її, як і було домовлено, за селом біля шлагбауму із застережним знаком “Увага! Кінець знемаґленої ділянки!”. На слизеринцеві поверх чорної куртки з каптуром зеленіла новенька драконяча шкірянка.

        — Тобі личить! — похвалила дівчина. — Але невже ти збираєшся йти в такому до маґлів?

    — Не думаю, що вони знають про драконів, — розважив хлопець, перекидаючи ногу через низенький шлагбаум. — Це Евіан спрезентував мені в обмін на те, що я до кінця року писатиму замість нього реферати.

       — А ти нічого не говорив йому, бува, про мене? — уважно зиркнула Лілі на товариша.

       — Та з якого дива я мав би таке оповідати? — скривився Снейп, глибше натягуючи каптур.

       — Не зважай! －закрутила головою дівчина. — Це я так просто... То що, йдемо?

      Дорога туди й назад зайняла більше часу, ніж вони того сподівалися. Глибокі сніги, в котрих довелося брести, заважали просуватися швидко. Лілі безперестанку махала паличкою, розчищаючи їм зі Северусом шлях, аж поки друзі не дійшли до маґлівської автостради.

     Далі юні чаклуни, почуваючись справжніми втікачами, доїхали автостопом до найближчого поселення. Й врешті побрели до ковзанки звивистою сільською вуличкою. Було дуже дивно опинитися тут, серед маґлів. Втім, ті не звертали на закутаних у довгі смугасті шалики школярів жодної уваги. Й навіть Северусова відверто магічна куртка нікого не бентежила.

     Оскільки друзі не встигли поснідати, їм довелося зазирнути в прикрашений валентинками та картонними купідончиками місцевий паб. Лілі аж похлинулася пуншем, коли Северус врешті зняв каптур і виявилося, що він помив голову.

     Далі друзі побрели повз розцяцьковані сердечками вітрини до замерзлого озерця. Там було так людно й гамірно, що ніхто не зауважив, як на черевиках в однієї з чисельних усміхнених пар, просто з повітря, з’являються блискучі ковзанярські леза.

      Лілі, котра вже бувала з батьками на ковзанці, взялася терпляче вчити Северуса тримати рівновагу. Аж допоки їм не вдалося сяк-так закружляти у спільному вирі, міцно тримаючись за руки.

      Вдосталь нареготавшись й набивши об твердий лід кілька свіжих синяків, друзі знову подалися в шинок, адже на вечерю у Велику залу вони також уже не встигали. Поки друзі наминали курячі грудки з картоплею-фрі, почало смеркати, а з гір війнув крижаний вітер. Опинившись знову на вулиці, Лілі відразу пошкодувала, що не прихопила з собою свого теплого чаклунського плаща. Поки вони дійшли до шлагбаума, вона встигла добряче змерзнути.

      — Ми запізнимося, і Філч нас прокляне! — хвилювалася дорогою дівчина, хухаючи собі в рукавиці.

       — Не прокляне. Він сквиб, — неуважно нагадав Северус, відгортаючи чарами сніг (стежку, яку вони проторували зранку, знову притрусило). — Окрім того, нам не обов’язково заходити через ворота. Між мостом та гобеленом з сиренами, що біля дверей Слизорогового кабінету, є зручний таємний перехід.