РОЗДІЛ 15. Пташечок і Сектумсемпра

Фото автора Vinícius Vieira з Pexels

     Перед Різдвом Гоґвортс так замело, що він почав нагадувати замок Крижаної Королеви. Сніг був скрізь, навіть усередині. Бо запрошені Слизорогом феї за ніч всипали коридори й класи білим покривалом. Наступного ранку учні, вийшовши зі своїх спалень, подумали, що хуртовина якимось чином пройшлася й школою.

    Тепер можна було кидатися сніжками, не виходячи надвір. Тож більшість учнів розважалися, влаштовуючи в коридорах снігові війни. Щоправда, ця радісна атмосфера дещо затьмарювалася тривожними новинами. Після сніданку професорка Макґонеґел зібрала у вітальні ґрифіндорців, аби попередити, що учні, котрі їдуть на Різдво додому, відбудуть зі школи не експресом, а через камін в її кабінеті.

      — Зважаючи на ситуацію, керівництво школи вирішило вжити декотрих додаткових заходів безпеки, — пояснила вона здивованим ґрифіндорцям. — Повернетеся ви також мережею флу. Я повідомлю поштою кожному із вас час та дату його прибуття до школи. Міс Еванс, містера Міллера, Петіґру та Вілсона я супроводитиму туди й назад особисто. 

     — Пані професорко, — стривожено озвалася одна з третьокласниць, — це через ці чутки про смертежерів?

     — Так, міс Браун, — підтвердила професорка Макґонеґел. — Професор Дамблдор має підстави вважати цю інформацію не просто плітками. Тому він попросив передати вам, — сумовито й серйозно промовила професорка, затримуючи почергово погляд на обличчях своїх вихованців, — аби на канікулах ви були вкрай обережними.

      Тільки вона вийшла, вітальня потонула в гулі. Всі схвильовано кинулися обговорювати почуте, а Лілі прослизнула у спальню й дістала з-поміж сторінок книги свого вампіруса. Вона хотіла написати про це все Северусу, але той вже її випередив. Листок був всіяний нерівними Снейповими закарлючками:

       «Навіть не думай їхати з Макґонеґел! Я все влаштую. Мама напише їй записку, й ти прибудеш через наш камін».

       «Ми ж з тобою наче не дружимо. Це буде підозріло», — намережила Лілі попід цим написом, й усе вмить зникло, змінившись на лаконічне й категоричне Снейпове «Плювати!».

     Тож наступного дня Лілі, як і більшість ґрифіндорців, відбула з Гоґвортсу каміном. І лише Петіґру залишився дожидати свого «супроводу» у вітальні в товаристві кількох переляканих першокласників. Северус, прихопивши зі собою клітку з Фаустом, прибув відразу після Лілі.

     — Слава Богу! — сплеснула в долоні Ейлін, зустрічаючи їх біля каміна. — Я ніколи особливо не симпатизувала Дамблдорові, але директор з нього справді дуже завбачливий! Як добре, що він здогадався не відсилати вас через Лондон. Там зараз таке коїться!… — скрушно захитала головою місіс Снейп.

      Лілі не без болю в серці відзначила, що відколи вони не бачилися, Ейлін дуже змарніла й посивіла.

    — А що там? — спохмурніла дівчина, ставлячи на крісло клітку з Круглею і скидаючи з плечей об’ємний наплічник. Ейлін турботливо взялася їй допомагати.

      — Ох, серденько, сьогодні мені телефонувала моя давня шкільна подруга, — заходилася оповідати чаклунка, являючи з кухні на хиткий столик чайника з горнятками та велику тарілку бутербродів. — Так ось, її чоловік втрапив у Лондоні в засідку. Зараз там вештаються оці так звані «мисливці», що полюють на маґлородців… Маґлам, до речі, також добряче дістається від цих бандюків. А Г’юґо був зі звичайної сім’ї, земля йому пухом… Бідолашна Калідора! Вона залишилася геть сама! Як же ж я її розумію! — скрушно мовила Ейлін, зиркнувши на своє старе весільне фото, що припадало пилюкою на каміні.

       — Невже погані новин не можуть зачекати? — врешті не витримав Северус. — Мамо, не псуй собі й нам настрій! Цілителі тобі забороняли дратуватися! Пригадуєш?

     — Гаразд, серденько, не сердься! — поспішила заспокоїти його місіс Снейп, розціловуючи сина в обидві щоки. — Просто мені в голові не вкладається, нащо вони таке роблять?!... Хіба маґлородці не такі, як ми? Хіба вони гірші?! — обурено вигукувала Ейлін, підганяючи Лілі сісти за стіл й наливаючи в горнятка чай.

       Лілі вдячно й зворушено за нею спостерігала, а Северус раптом згадав, як колись мати доводила, що йому не слід гратися з Еванс, бо та «маґлячка». Та нагадувати про це було ще недоречніше, ніж говорити про «мисливців» чи згадувати незлим тихим словом батька.

       — Будь ласка, — з притиском попросив хлопець, промовисто зиркаючи на матір.

     — Ну, все, все! Просто я дуже рада, що ви повернулися додому живі й здорові! Тепер усе буде добре! Тільки пообіцяйте мені, що не буде жодних походеньок! — суворо поглянула вона на друзів.

       — А ми нічого такого й не планували, — запевнив Северус, підсуваючи собі тарілку з канапками. — І до речі, треба обвести наші будинки оберегами, — запропонував він, а місіс Снейп схвально гмикнула. — Лілі, маєш якісь ідеї?

    — Каве Інімікум, Протеґо тоталум, Лиховідворотній купол… І непогано було б закріпити все Магікусом екстремусом, — жваво затараторила дівчина.

      Северус, котрий не знав жодного з цих заклять, окрім останнього, лише мовчки кинув. Що й казати, Еванс добряче обігнала його в «Захисті».