РОЗДІЛ 9. «Мародер» проти «клану»

Фото автора RODNAE Productions з Pexels

       — Тебе кличе Слизоріг, — повідомив Северусу Дерк Кресвел, ступивши одного березневого ранку назад до спальні, з котрої він вийшов хвилину тому. — Просив передати, що чекатиме тебе в своєму кабінеті.

      Севі, котрий щойно лише прокинувся, поспішно накинув на себе мантію. Хлопець притьмом чкурнув з кімнати, відчуваючи, що його серце от-от вистрибне з грудей.

       Він довго над цим працював, ліз зі шкіри, й ось, нарешті, його запросять до цього закритого клубу для обраних! Як же ж давно він мріяв туди потрапити. Як він заздрив Лілі, давній Слизороговій улюблениці, котра почала бувати на Горацієвих чаюваннях ще з вересня! Та Слизорогові було все це байдуже.

       Кого тільки він не запрошував: і Роз’є, і Реґулуса Блека, і Кравча, і Мульцибера…  І навіть, як би це не було прикро, Поттера з Блеком (втім, ці двоє безцеремонно проігнорували всі чаювання). Усіх, тільки не Севі, хоч він був мінімум удвічі розумнішим і здібнішим, ніж вся слизоклубівська публіка!

       — Северусе, хлопчику! — окликнув його Слизоріг, коли Севі постукав у двері. — Заходь! Лілінька оце щойно також прибігла. Гадаю, краще, щоб ви почули це разом.

      Севі обмінявся з Лілі, котра відчинила йому двері, стривоженими поглядами: щось тут було не так… Нащо було кликати їх обох так зранку й так негайно?

        — Сідайте, мої любі! — запросив професор, вказуючи на два м’які крісла навпроти його столу.

        Друзі напружено в них опустилися. Слизоріг важко зітхнув.

       — З жалем мушу повідомити тобі, —   співчутливо поглянув він на Снейпа, — що вчора твій батенько відійшов у кращий світ…

        Лілі ойкнула й залилася слізьми. Севі глипнув на неї і прислухався до себе: інформація про смерть батька озвалася в ньому німою пусткою. Він взагалі нічого не відчув, лиш було якось прикро бачити Лілі такою заплаканою.

         — Хвилин десять тому я балакав з твоєю матінкою через мережу флу, — вів далі Слизоріг. — Вона щойно повернулася з Манчестера…

          — З Манчестера? —перепитав Севі.

      — Твоя сердешна мама казала щось про Манчестерський притулок для бездомних… — дещо неохоче промимрив професор.

       Севі відчув, як по тілу розливаються хвилі пекучого сорому. Його батько помер у маґлівському будинку для безхатьків…  Яка ганьба! Обличчя, шия й навіть вуха зачервоніли, мов палені зісередини вогнем. Хлопець схилив голову так низько, як тільки міг зробити це навсидячки.

        — Прийми мої співчуття! — мовив Слизоріг. — Я розумію, ти приголомшений… Втратити батька в такому юному віці — страшна трагедія… Але запевняю, ти не залишишся без підтримки! В таких випадках Радою Опікунів Школи передбачена певна грошова допомога. І, звісно, я звільняю тебе від занять до кінця тижня.

          — Це зайве, — швидко озвався Севі, не підводячи голови.

       Його новим друзям не варто знати, що він пропускає навчання через похорон батька-маґла. Лілі припинила схлипувати, Слизоріг приглянувся до Северуса з тривогою.

        — Я просто хочу уникнути зайвих запитань, — пробелькотів хлопець на своє виправдання.

      — Так, я розумію… — зам’явся Слизоріг, вигляд якого свідчив про цілком протилежне. — Важко говорити, коли тебе душать сльози. Це такий стан, коли хочеться сховатися, уникнути уваги…

        Севі коротко кивнув. Звісно, його не душили сльози, йому допікало приниження.

         — Але як же ж Ейлін! — вперше за весь час озвалася Лілі. —  Треба до неї навідатися!

      Вона витерла долонею очі й очікувально втупилася в товариша. Севі знову кивнув. Він якось і не подумав про матір (хоч, по правді, хлопець мав великий сумнів, що вона дуже побивається за Тобіасом).

       — Можете скористатися моїм каміном, — люб’язно запропонував Слизоріг. — Лілі, голубко, гадаю, варто прихопити трохи заспокійливої настоянки. Вона ось там, на поличці. Я повідомлю професорці Макґонеґел, що сьогодні тебе не буде на уроках, бо ти супроводжуєш Северуса.

        — Дякую, — озвалася бліда як крейда Лілі.

      Вона рішуче поклала в кишеню пляшечку із зіллям. Потім підійшла до Севі, взяла його за руку й повела за собою в камін.

     Перше, що вони почули, приземлившись на долівці Прядильного Кінця, це глухе безутішне ридання. Від цього звуку Севі боляче защеміло під серцем. Він не міг спокійно реагувати на материні сльози навіть якщо вона плакала через нерозділене кохання серіальних героїв, а надто в такій ситуації. Хлопець був вельми вдячний Лілі, котра не розгубилася й взялася втішати Ейлін, вмовляючи її випити кілька крапель заспокійливої настоянки.

      Прислухаючись до їхньої розмови, що раз у раз перебивалася схлипуваннями, Севі поглянув на двері. Він раптом пригадав, як Тобіас грюкнув ними, покидаючи Прядильний Кінець назавжди… Як палко Северус тоді бажав ніколи більше не бачитися з батьком!...

       "Ось твоє бажання й здійснилося", — констатував йому якийсь єхидний внутрішній голосок.