РОЗДІЛ 8. Сюрпризи на Різдво

                                                   Фото автора Susanne Jutzeler з Pexels

         Морозного Різдвяного ранку Джеймс Поттер прокинувся від того, що йому в обличчя немилосердно засвітило сонячне проміння. Й це було дуже дивно, враховуючи той факт, що вікна його кімнати виходили на південний захід.

       Хлопець відгорнув з голови важку пухову ковдру й примружився, вдивляючись у яскраву пляму, що ліхтарем світилася на фоні темної розмитої шибки. Спросоння йому знадобилося кілька секунд, аби пригадати, що вчора він залишив на вікні зв’язкове люстерко. Світло, беззаперечно било саме з нього. Це було підозріло: Блек майже завжди тримав дзеркальце вимкнутим, коли проводив різдвяні канікули на Ґримо.

        «Певне, десь вештається», ― припустив Джеймс, намацуючи на тумбі окуляри.

      І це було також незвично: Сіріус ніколи не був ранньою пташкою. Чому йому десь  швендяти о такій порі? Та ще й на самісіньке Різдво!

    Джеймс одягнув окуляри та підійшов до вікна. Тепер він чітко міг бачити шматок позолоченого східним сонцем неба, засніжені дахи й Сіріусові пальці. Хоч Блек безперестанку крутив дзеркальцем, Джеймсу відразу вдалося розгледіти до щему знайомий краєвид на їхню Долину. Саме так вона виглядала, якщо споглядати її з-під Ґодрикового дуба.

      Не вірячи власним очам, Джеймс скочив до іншого вікна й притулив щоку до змережаної памороззю шибки. Звідсіля було сяк-так видно вкритий снігом пагорб над вулицею Польовою. Без сумніву, там стирчав Блек, котрий, не знати як і навіщо, приперся сюди спозаранку. Втім, це було геть не важливо.  Головне, що він тут! Джеймс просто не тямився від щастя! Хлопець відкрив було рота, аби гукнути товариша в люстерко, але передумав. У нього спалахнула краща ідея. Джеймс дуже тихо й швидко одягнувся, узяв мітлу, сховався з нею під плащем-невидимкою й вишмигнув з кімнати.

      Батьки вже прокинулися й пили каву. Джеймс, дослухаючись до їхньої тихої балачки, прокрався повз кухню, потім минув заставлену подарунками ялинку, переступив через сонного кота й дуже акуратно причинив за собою вхідні двері. Оскільки весь цей час він продовжував ховатися з мітлою під плащем, здаля було видно лише прикрашені новорічним вінком двері «Жолудя», фамільного будинку Поттерів, котрі самі відчинилися й зачинилися наче від перетягу. Вийшовши назовні, Юнак осідлав свій новенький Німбус-1001, переконався, що плащ і далі добре його прикриває, та злетів у свіже морозне повітря.

      Невидимий і радісний, він шугнув простісінько на пагорб, обігнув його з лівого боку й наблизився до Блека ззаду. Той ні про що не підозрював. Сіріус важко зітхнув, поклав дзеркальце в нагрудну кишеню куртки й узявся хухати на задубілі від морозу пальці. Джеймс не міг не констатувати, що давненько не бачив його таким похнюпленим. Не залишалося нічого, як тільки заховати плаща за пазуху, а потім з розгону стрибнути Блеку з мітли на плечі. Сіріус, котрий аж ніяк не сподівався чогось подібного, залаявся й втратив рівновагу. Хлопці покотилися гамузом вниз, залишаючи в незайманому снігу глибоку нерівну доріжку. Спинилися вони аж перед перелазом.

       — Ти ідіот, Джеймсе! — буркнув Сіріус, підводячись і обтрушуючи волосся.

      — І тебе з Різдвом!  — реготнув Джеймс, видлубуючи з черевиків сніг.

      — Ще раз таке втнеш, і я тебе прикатруплю!

      — Просто в тебе був такий жалюгідний вигляд… Захотілося тебе якось розрухати.

       — Іди лісом!

       — Сам іди! Що ти тут робиш?!

     — Та я теє… — зам’явся Блек, поглядаючи на пагорб. — Словом, маю до тебе невеличке прохання.

     — Що завгодно! — засяяв усмішкою Джеймс.

    Друзі знову видерлися нагору. Сіріус минув дуба й взявся спускатися протилежним від Долини схилом. Джеймс, котрий не мав бажання знову набивати взуття снігом, роззирнувся. Пересвідчившись, що ніхто з маґлів їх не бачить, хлопець знову осідлав мітлу й повільно поплив на ній поруч з товаришем. Внизу, за чагарниками, на краю безлюдної траси стояв здоровенний чорний мотоцикл, обладнаний громіздким боковим візком. Очі Джеймса стали круглими, як і його окуляри.

     — Виміняв його в одного маґла на інкрустований рубінами портсигар, — дещо ніяково пояснив Сіріус.

      — Жартуєш!…

    — Ні, — крутнув головою Блек. — Щоправда, його здалося б підремонтувати… Мої були просто в шоці.

     — Вірю! — осміхнувся Джеймс, він почав здогадуватися, в чім річ.

   — Мама заборонила Крічеру пускати мене з мотиком в садок. Ми з нею погиркалися, і я наказав ельфу, щоб переніс мотоцикла сюди. А сам прибув з Ґримо до «П’яного троля» каміном.

     — А чому не в «Жолудь»?

   — Не хотів вас будити. Вирішив почекати, коли ти прокинешся… Можна-мотик-побуде-в-тебе? — випалив Блек скоромовкою.

   — Звісно, — поплескав товаришеве плече Джеймс, котрий, по правді, не мав жодного уявлення, куди та яким боком упхати цю махіну. — Але спершу пропоную поснідати!

     —  Велике спасибі! — подякував Сіріус. — Повернуся по нього згодом. Мабуть, перекантуюся день-другий у Преветів, і щось вигадаю...