РОЗДІЛ 7. Гнів і непокора

                                                     Фото автора Rodrigo Souza з Pexels

    Севі прокинувся від того, що йому просто на голову зацебеніло щось холодне. Хлопцеві якраз снилося, що Півз * поливає його чорнилом. Севі спробував прикритися підручником й… зрозумів, що безладно махає в повітрі руками.

      Замість реготливого Півза з каламаром над ним нависала темна низька стеля. По ній, якраз над тим місцем, де лежала на подушці Северусова голова, розповзалася бура пляма. Благенька покрівля Прядильного Кінця після місячного поливання рясними дощами таки не витримала лихої долі й почала де-не-де протікати. Севі намацав на кріслі поряд з ліжком «Шпильку» й націлився нею вгору:

     ― Репаро! ― промимрив він, і накрапання вщухло.

      Звісно, це не могло допомогти надовго. Найкраще було б вилізти на дах і полагодити його ззовні. Та за вікном дощило, й у Севі не було жодного бажання ковзатися мокрою покрівлею.

     Хлопець ще раз зиркнув уверх. Низькі стелі ― от що найперше кинулося йому у вічі, коли він повернувся на канікули. Це тепер додатково гнітило Севі щоразу, як тільки він заходив у будинок. І як він раніше не зауважував, що в Прядильному Кінці так тісно?!

     Юнак не міг дочекатися, коли ж він, нарешті, повернеться під смарагдові балдахіни, під змережані ліпниною арки, під кришталь і срібло розкішних канделябрів Слизерину. На щастя, до цього залишився якийсь тиждень. Треба лише дочекатися повернення з Франції Евансів, потім дожити до понеділка, й вони з Лілі знову поїдуть в Гоґвортс, додому.

      Хлопець піднявся, пересунув ліжко на сухіше місце, одягнувся й спустився вниз. Там стояли густі сутінки. Зайшовши на кухню, Севі ввімкнув лампу й заходився біля чайника, час-до-часу позираючи у вікно. Прядильним Кінцем сунули довгі верениці невдоволених маґлів. Відколи Куоквортом розповзлися слухи, що фабрику скоро зачинять, в містечку стало зовсім тоскно. Серед куоквортців наростало невдоволення, дехто зі сусідів наготувався виїхати геть.

      Севі саме роздумував над тим, що й він не проти забратися звідсіля кудись світ за очі, як на кухонне підвіконня хлюпнулася мокра, як хлющ, гоґвортьска сипуха. Хлопець кинувся до вікна, підняв раму й впустив птаху досередини. Коли вона взялася ретельно чистити пір’я, Севі відв’язав від її лапки абсолютно сухого завдяки водонепроникному закляттю конверта й розгорнув його.

         ― Доброго ранку, серденько! ― привіталася Ейлін, заходячи в кухню. ― Ти сьогодні рано.

      Останнім часом вона мала вкрай млявий вигляд. Чи то через на диво дощове й холодне літо, чи то через загальну гнітючу куоквортську атмосферу, місіс Снейп усе частіше зітхала й все менше скандалила з чоловіком. Не того, що Тобіас узявся за голову, а тому, що вона не мала на це сил. Протягом канікул Севі мінімум десять разів готував підбадьорливу та заспокійливу  настійки.

     Жінка зазирнула синові через плече, пробігла очима довгий список необхідних для навчання в п’ятому класі підручників і важко зітхнула.

      ― Як поснідаєш, сходи, будь ласка, в «Зіллевар», ― сказала вона, беручись за сковорідку. ― Купиш у Себастіяна п'ять унцій зміїного порошку, десять унцій стандартної трав’яної суміші й двадцять змієголівника.  

     ― Останнього брати не буду, ― заперечив юнак. ― Коли розпогодиться, я дістану його скільки треба задарма: в п’яти милях за козячою фермою є ціла змієголівникова плантація!

       ― Ну, гаразд, ― кивнула мати. ― А де моя «Прогресивна методика»?

     ― Я позичив Бориджа Лілі, ― дещо винувато зізнався хлопець. ― Віддасть, коли повернеться із Сан Тропе.

     ― Ну, нічого, ― байдуже стенула плечима Ейлін, ― я й так знаю Бориджа напам’ять. Тільки не барися в Лондоні! Треба чимшвидше наготувати зілля, добути трохи грошей і пройтися крамницями. Бо ще, чого доброго, розкуплять усі підручники!

     Севі згідливо кивнув. Він швиденько проковтнув яєчню й, прихопивши з телевізора свою чарівну паличку та три останні срібні серпики, подався мережею флу в «Дірявий казан».

       У шинку було доволі людно. В каміні що п’ять секунд спалахувало смарагдове полум’я, й звідтіля виходили заклопотані чарівники та чарівниці. Раз у раз рипіли двері з боку маґлівської вулиці. А ті, що вели на Алею Діаґон, узагалі стояли підперті мітлою, аби не заважати ходити туди-сюди чисельним відвідувачам. Мабуть гоґвортські сови прилетіли сьогодні до доброї половини учнів.

       «Цікаво, чи Лілі також уже отримала листа?» ― здумалося Севі, коли ступив на мокру бруківку Алеї Діаґон. ― «Чи, може, гоґвортьска сова збилася з курсу, шукаючи Еванс серед пляжів французького узбережжя?».

     Хлопець витяг свою чарівну паличку, вичаклував над головою парасоль і почалапав вулицею, жадібно роззираючись довкола. Хоч Лондонська погода була нічим не краща куоквортської, Севі відразу відчув себе краще. Він завжди відчував себе вільніше, опиняючись тут, серед затишного чаклунського кварталу, наповненого передшкільною метушнею.

     Минаючи крамницю мітел, Северус дещо пришвидшив крок. Перед тамтешньою вітриною зібралася ціла зграя охочих подивитися на виставлений у ній новенький надшвидкий «Німбус-1001». Севі окинув цих нещасних співчутливо-презирливим поглядом й повернув у провулок Ноктерн.