РОЗДІЛ 3. Провокація

                                                            Фото Susanne Jutzeler з Pexels

    Його прогнози збулися того ж дня. Не встигло відлуння вечірнього фабричного гудка прокотитися куоквортськими околицями, а Лілі вже була в гаю.

       ― Я подумала, що ти тут, ― повідомила дівчинка, всідаючись навпроти.

     Вона захекалася, поки бігла сюди з дому, й Севі чомусь здалося, що ніхто з рідних й гадки не має, де вона зараз.

        ― Будь ласка, розкажи мені про Гоґвортс!

       Севі не без вдоволення взявся оповідати все, що він знав на цю тему: і про чотири гуртожитки, і про уроки зіллеваріння, і про привидів, і про дивовижних істот, котрі населяють гоґвортські угіддя… Найбільше Еванс зацікавили чарівні палички. Ще б пак! Севі вони також дуже цікавили. Він давно мріяв мати свою власну, та, на жаль, усе було не так просто.

       ― Свої ми отримаємо не раніше одинадцяти років. Але чаклувати ними можна буде лише вдома, ― сумовито зазначив хлопець. ― Або так, щоб інші не бачили. Якщо порушити це правило, то будуть проблеми. Щороку ці правила суворішають. Дітей обмежують все більше...

      ― Але добре, що є хоч так, як я, ― стенула плечима Лілі. ― Я зможу зачаклувати свої й Тунені малюнки, щоб вони рухалися. Ото буде забава!

       Тут Севі глянув на усміхнену дівчинку й пригадав, що говорить з маґлородною відьмою. Він важко зітхнув.

       ― Ні, не буде, ― неохоче проказав хлопчина, Лілі здивовано на нього зиркнула, радісний вираз на її личку погас.

     ― Я забув... Твої батьки ― не чаклуни, ― пояснив хлопець, неуважно шматуючи листка, котрого щойно зірвав з найближчого куща. ― Вони не зможуть отримати спеціальний дозвіл. Оскільки твої рідні ― маґли…

      ― Я розумію, ― зажурено кивнула Лілі.

      Аби втішити нову подругу малий чарівник взявся оповідати, що буває з порушниками магічних законів. Інформація про Азкабан відразу захопила Лілі.  Особливо її вразила розповідь про дементорів. Вона, затамувавши подих ковтала кожне Северусове слово. Севі, котрому ще не доводилося мати такого приємного співрозмовника, відчував себе на коні. Не щодня ж найпопулярніша в класі дівчинка слухає тебе з відкритим ротом!

    Він так розійшовся, описуючи безтілесних на безликих потвор у каптурах, що геть забув про обережність і втратив пильність. Тема про дементорів саме вичерпалася, й Лілі взялася розпитувати про його батьків, як поряд вчувся якийсь шурхіт. Діти з несподіванки миттю скочили на ноги. Вони втупилися у найближче дерево, за ним хтось ворушився. Хтось білявий та в крапчастій ситцевій сукенці…

         ― Туню! ― радісно вигукнула Лілі.

        Петунія присоромлено вийшла до них зі свого сховку. Її обличчя пашіло густим рум’янцем. Цікаво, як давно вона тут? Скільки всього вже встигла почути, перед тим як себе виявити?

         ― То хто тепер шпигує?! ― розізлився Севі. ― Що тобі треба?!

         Білявка люто на нього зиркнула.

          ― А що це ти, до речі, нап’яв? ― єхидно вишкірилася вона. ― Мамину блузку?

        «Оце ти даремне», ― відповів Севі уже подумки.

       Лють просто кипіла в ньому. Він стрельнув своїми чорними очима в гілку, що росла просто в Петунії над головою, й деревина відразу підкорилася. Гілячка відламалася й упала просто на це прикре дівчисько! Петунія скрикнула, схопилася за голову й, схлипуючи, чкурнула геть. Севі переможно провів її поглядом. А ось Лілі ця витівка дуже не сподобалася:

       ― Це ти так зробив?!

       ― Ні, ― збрехав Севі.

      Вийшло не дуже переконливо, бо Лілі пронизала його поглядом і впевнилася в протилежному: ― Це ти зробив! Ти зробив їй боляче!

      ― Ні, це не я! ― стояв на своєму малий чаклун. По правді, він дуже злякався, що Лілі знову на нього образиться й піде геть. Але це вже трапилося: малий чаклун незчувся, як дівчинка стрімголов поспішила за сестрою, покинувши його стояти ні в сих, ні в тих під старим вузлуватим грабом.

        ― ТАК! ― загорланив Севі їй навздогін. ― Це я зробив! І вчиню так ще раз, якщо хоч хтось із вас сюди поткнеться!

        ― Малі нензи! ― буркнув він собі під носа, коли сестри Еванс зникли з поля зору.

    Дещо охолонувши й обміркувавши все ще раз, Севі дійшов висновку, що стосовно Лілі він погарячкував, бо єдиним джерелом проблем є її почвара-сестриця.

       «От би знемаґлити тут усе…» ― замислено роззирнувся довкола малий чаклун.

      Звісно ж ніхто б йому такого не дозволив. Та що, як Петунія принадиться підслуховувати їх щоразу? Або ще гірше, Лілі зі собою вирішить брати її в гай?!

      ― Дзуськи! ― вирішив Севі: краще вже бути самому, ніж зв’язуватися з цими дівчатами.

       Але наодинці Северусу тепер було не так цікаво, як раніше. Звичні заняття й книжки не тішили його так, як завжди, й малий чаклун все частіше ловив себе на гадці, що він геть не проти товариства Лілі Еванс. Якийсь час він був певен, що вона повернеться в гай, коли перестане на нього сердитися. Та дні йшли за днями, а від Лілі не було ні слуху, ні духу…