РОЗДІЛ 1. Якщо дружина відьма

                                                        Фото автора Brett Jordan з Pexels  

      Вкрай прискіпливий до жінок Тобіас Снейп й гадки не мав, що вибере собі в дружини справжнісіньку чаклунку.

    Хоч почалося їхнє з Ейлін подружнє життя дуже навіть вдало. Це було кохання з першого погляду. Вони зустрілися на пароплаві, що плив через Ла-Манш до французької столиці. Далі був незабутній вікенд у Парижі та кілка місяців палкого листування. Проворна й говірка Ейлін та статечний, розважливий Тобіас чудово доповнювали одне одного.

     Він доволі швидко освідчився. Вони з Ейлін побралися й переїхали жити в Манчестер, де містер Снейп отримав вигідну посаду. Молоде подружжя змогло дозволити собі красивий заміський будинок із затишним садом та великим квітником.

   Певний час життя нагадувало казку. Аж поки Тобіас не почав зауважувати, що довкола справді відбуваються речі, котрі можна пояснити лише «казковим» втручанням. Не надто часто, щоб аж зсунутися з глузду, але доволі нерідко, щоб у чоловіка закралося стійке відчуття: в їхньому будинку діється щось дивне.

      Ось, наприклад, якось містер Снейп купив собі краватку: шовкову, в фіолетово-зеленаву клітинку. Він довго її обирав і врешті вирішив, що ця річ страшенно пасуватиме до його робочого темно-брунатного костюма. Наступного дня Тобіас пов’язав її поверх білосніжної, ретельно випрасуваної дружиною сорочки, поцілував Ейлін в худорляву щоку й подався на роботу. Та коли чоловік мимохідь зиркнув у велике дзеркало, що висіло в фойє, то відразу застиг на місці. Його краватка тепер була не в фіолетово-зеленаву клітинку, а в блакитно-сіру!

     Містер Снейп довго стояв, розгублено пригладжуючи бронзові кучері, аж поки не переконав себе, що, мабуть, в крамниці йому помилково запакували не ту краватку.

      Іншим разом, коли однієї погожої суботи Тобіас читав за чаєм газету, краєм ока він устиг помітити, як повз відчинені двері вітальні пробігає пара шкарпеток (при чому, саме його). Чоловік відразу взявся себе заспокоювати, що це йому просто здалося, але ще довго не міг зосередитися на статті, котру до цього проглядав.

      Особливо містеру Снейпу запам’яталася злощасна спроба поїхати на риболовлю своїм новеньким автомобілем: не встиг Тобіас виїхати від будинку, як у його Форд-Англії тріснули шини ꟷ всі чотири відразу!

     Роздратовано міняючи колеса й проклинаючи виробників автомобілів, Тобіас раптом пригадав, що Ейлін не була в захваті від ідеї цілі вихідні ловити форель. Він покосився на дружину, що, не надто переконливо вдаючи розчарування, взялася подавати йому інструменти, й відчув під серцем неприємний холодок.

     «Просто дурний збіг!» ꟷ врешті відмахнувся чоловік.

    Та все ж він не зміг відтоді позбутися відчуття, що між тріснутими шинами й невдоволенням його молодої дружини є певний зв’язок…

    Не минуло багато часу, як Тобіас таки справді виявив незаперечну річ: ймовірність тих чи інших нещасть зростає до ста процентів, якщо місіс Снейп чогось не схвалює. Відтак в дивний і незбагненний спосіб у будинку відклеювалися шпалери, злізала фарба й всихали кущі жасмину, котрі були не до смаку Ейлін. Не кажучи вже про те, що телевізор постійно заклинювало на «мильних операх», які так полюбляла місіс Снейп. Доволі часто також траплялося, що несподівано закінчувався цукор та інші продукти, що їх Ейлін називала «харчовим непотребом». А ще губилися Тобіасові улюблені золоті запонки, котрі дружина вважала «занадто претензійними».

    Звісно, це все було не вартими уваги дурницями. Проте й були речі, котрі Тобіаса дуже дратували. Як-от постійне виходження з ладу його запальничок. Містер Снейп запитував себе, а чи не тому це відбувається, що дружина не схвалює цю його давню звичку? Та оскільки чоловік не мав ніяких прямих доказів цієї фантастичної теорії, Тобіас не міг висловити свої невдоволення дружині й звикав жити в неясній тривозі та внутрішньому сум’ятті. Він щораз більше остерігався чимось засмучувати Ейлін. І якщо раніше він уникав конфліктів з нею через свою любов, то тепер ним керував таємний забобонний острах.

      Щодо всього решта Ейлін була зразковою господинею, й Тобіасу нічим було їй дорікнути. Вона дбала про їхній будинок з фанатичною завзятістю: усюди було ідеально чисто, кожна річ мала своє місце, а на квітнику перед будинком з квітня по листопад безперестанку цвіли примули (що було, властиво, дуже навіть дивно).

     З не меншим запалом Ейлін пильнувала за чоловіковим здоров’ям і зовнішнім виглядом. Тобіас ходив на роботу в ретельно випрасуваних сорочках, їв лише корисну їжу, вживав тільки безкофеїнову каву зі знежиреними вершками та лікувався різноманітними трав’яними чаями й настійками, котрі завжди були напоготові в Ейлін у вкрай великій кількості. Якось Тобіас спробував розпитати в дружини, звідкіля у неї талант до готування зілля, та вона лише хитро зиркнула своїми чорними, як ніч очима, запевнивши, що це в неї від матері.

       «Що, як усі жінки в їхній родині вміли накликати нещастя?» — припустив подумки містер Снейп.

      Він давно вже шкодував, що надто поспішав одружитися й не дізнався як слід про родину своєї обраниці. Наскільки йому було відомо, рідні Ейлін не схвалювали її вибору. Принаймні вона про них не згадувала, й Снейпи жодного разу не отримували на Різдво листівок, підписаних прізвищем «Принц», котре його дружина носила до одруження.