Глава 11

Глава 11

– Наодинці? – насторожилася Пенелопа. – Ага більше робити їй нічого! – пирхнула вона і закрила подругу собою. – По-перше, ми запізнюємося на пару, а по-друге, нема їй про що з тобою розмовляти! Так, Кессі?

– Так, – дружним хором підтвердили і Кессіді, і Мелісса, і Лорел, і навіть Афі з Дейлом.

– Спочатку ти забажала клятву, що я тебе бідненьку не ображу, а тепер ось ховаєшся від мене за спиною подруги. Хммм… а ти змінилася. Раніше, ти не була настільки переляканою! – уїдливо помітила Лінда. – Мені це дуже лестить, але і трішечки дивує теж… Це ж треба як ти мене боїшся! Адже я не на відлюдному пустирі у безмісячну ніч пропоную зустрітися, а лише запрошую тебе відійти на пару кроків убік.

– Я? – Кессіді вказала на себе. – Боюся тебе? Я тебе прошу! Не видавай бажане за дійсне, Ліндо? – глузливо додала вона і впритул підійшла до своєї ворогині. – Ну то й що такого важливого та термінового ти хотіла мені сказати?

Красуня блондинка хтиво посміхнулася і нахилилася до вуха дівчини.

– Тільки те, що я бачу тебе наскрізь, маленька погань. Так, сьогодні тобі пощастило, але не тішся, що так буде завжди, і тому більше, не заривайся! – поблажливо-зневажливо прошепотіла вона.

– У-ху-м? От як? – Кессіді здивовано підняла брови. – По-перше, не така я вже й маленька, – промовила вона солоденьким голоском і ще солодше поцікавилася: – А по-друге, і що ж мені такого буде, якщо я продовжу зариватися?

– Дізнаєшся, – ласкаво пообіцяла Лінда. – І ще, моя люба, наївна та занадто самовпевнена дурепонька, – єлейним голоском простягла вона. – Якщо ти розраховуєш на Алекса, то не розраховуй. Я і Алекс... – з придихом промовила вона, манірно заправивши неіснуючий локон собі за вухо. – Мммми з ним... як би так висловитися, щоб це не прозвучало хибно, але досить зрозуміло для тебе... Ммми з ним ну дуже добре розуміємо один одного! Сподіваюся, ти все ж таки зрозуміла, про що я? Ну а якщо не зрозуміла, то твої проблеми, – вона махнула рукою, ніби відганяючи від себе настирливу муху. – Гаразд, я тебе попередила, а тобі вже…

– Інакше кажучи, вчорашній земляний дух це була твоїх рук справа?! – перебив співрозмовницю на півслова, без тіні сумніву в голосі констатувала Кессіді. – Ти настільки злякалася того, що в тебе з’явиться молодша, красивіша і, що найголовніше, свіженька, так би мовити… (адже ми з тобою знаємо, наскільки наш Алекс – непостійний) суперниця, що ти вирішила мене злякати? Сподівалася, що така провінціальна дурепа, як я, злякаюся земляного духа і втечу? Або ти розраховувала навіть на щось ще гірше?..

Вона підозріло подивилася на закляту вражину.

– Що саме зі мною мав зробити цей земляний дух? Що ви з твоїми безголовими дружками збиралися зі мною зробити?

Лінда широко розплющила очі. І треба зазначити, що здивування вона зобразила не просто непогано, а чудово.

– Дівчинко моя, ти, про що? Який ще земляний дух? – прощебетала ця ні дати, ні взяти свята невинність.

Але Кессіді їй не повірила. Більш того, вона не сумнівалася, що Лінда бреше…

Це вчора вона була занадто засмученою і прикро враженою як різкими змінами у своєму житті, так і новинами, що навіть не згадала ні про те, що Лінда Торчвуд вчиться в УММ, ні про те, що її мати – помічник ректора.

А от зараз, коли вона про це згадала, усе стало на свої місця.

Який би не великий був вплив Каролінга, як декана демонологічного факультету і глави департаменту безпеки в університеті, проте без відома ректора і його на те благословення навіть він не зміг би перевести її із Віканської академії в УММ. Тим більше, в середині навчального року. А якщо знав ректор, то, зрозуміло, знала і його секретар, яку не могло не стривожити те, що відомий своєю непостійністю бойфренд її дочки попросив її боса про таку послугу.

У тому ж, що мати Лінди спить і бачить свою дочку дружиною Алекса Каролінга – у Кессіді не було жодних сумнівів. Бо Алекс – був не тільки красенем, що подобався її дочці, але й представником багатого, знатного та впливового роду по міркам не тільки магічного співтовариства але й і глобальному сенсі.

Отож задачка зійшлася.

– А втім, мені все одно про що ти там белькотиш, чи що там тобі привиділося чи здалося, – голосом нудьгуючої світської левиці, оголосила співрозмовниця, натякаючи тим самим, що тепер, коли вона вже все, що хотіла, сказала, розмова її втомлює.

Проте тепер вже поговорити хотіла Кессіді.

– Ти ж знаєш, навіщо він хоче з тобою зустрітися сьогодні? – з єхидною посмішкою чи то запитала, чи то констатувала вона. – Ти розумієш, що він втомився від тебе і хоче з тобою порвати… – додала вона тепер вже однозначно констатуючи факт. – Тому що тепер у нього є я, – з придихом «повідомила» вона, закусивши при цьому нижню губу і млосно зітхнувши.

Кессіді завжди, практично з дня їх першого знайомства, ненавиділа Лінду. Та й Каролінг, м’яко кажучи, був в неї не у фаворі, і тому дівчині було глибоко та щиро начхати на те, що своїми словами вона не тільки робить боляче заклятій ворогині, але і, можливо, пізніше доставить пару неприємних секунд опікуну.

Однак потім Кессіді подумала, що ці двоє і так вже покарані тим, що вони знайшли один одного, а от їй спокій не завадить…

І тому вирішила розповісти Лінді правду про те, що Алекс – усього лише її опікун і інших відносин між ними немає і бути не може . І вона вже навіть рота відкрила, щоб щиросердно, так сказати, покаятися, але заклята ворогиня взяла і все зіпсувала.

– Ти?! Ти? Ти – суперниця?! Мені? – зневажливо вигукнула красуня блондинка і вибухнула гомеричним сміхом. – Ой, не сміши мене! Та він на нижчих демонів дивиться з меншим роздратуванням та огидою, ніж на тебе! А на захист твій сьогодні він  і став лише тому, що я – його дівчина і всі про це знають! А мій Алекс – він дуже педантичний й самовразливий у таких речах! От тому він і сказав, що спочатку він повинен розібратися. Бо інакше могли сказати, що в мене, як у його дівчини – преференції!