Глава 10

Глава 10

Як тільки на алеї, що вела до головного корпусу університету, залишилися лише безпосередні учасники «реаліти-шоу», Алекс знову перевів погляд на свою підопічну та її подругу.

– І вам і їм, до речі, теж час на заняття, – промовив він, кивнувши на ув’язнених у тролячий клітці, і поморщившись при цьому, наче від зубного болю. – А тому Кессіді, будь добра… – і він знову кивнув на в’язнів.

– Спочатку, нехай вона поклянеться мені, що й сама не стане насилати на мене чи Пенелопу порчу і нікого іншого не нацькує, – кивнувши на свою закляту ворогиню, виставила умову дівчина.

– Кессі, це було не прохання, а вимога, – процідив молодий чоловік крізь зуби. – А тому, будь ласка, не перетворюйся з дрібного порушника правил на злісного! Згадай, будь ласка, хоча б про те, що сьогодні не просто твій перший день навчання, а що ти навіть ще й не приступила до нього! – роздратовано додав він, припечатавши її недобрим, багатообіцяючим поглядом.

Злісна порушниця правил університету переплела на грудях руки, гордо підняла підборіддя і безстрашно повідомила.

– Перепрошую, але й з мого боку теж – це було не прохання, а вимога!

– Так, хто ти така, щоб вимагати? Без п’яти хвилин колишня студентка УММ? – глузливо пирхнула Лінда. – Скажи їй, Алексе! Поясни їй, що тут не провінційна, паршивенька відьомська школа, а найкращій магічний учбовий заклад Посюстороння!

Без п’яти хвилин колишня студентка УММ знизала плечима і, запитливо вигнувши брови, вичікуючи подивилася на опікуна.

Алекс тяжко зітхнув. Тому що розумів: йому простіше поступитися своїй підопічній, ніж пояснити її, що вона надмірно драматизує і тим самим даремно витрачає його час!

Ні, він не був сліпим і чудово знав, що Лінда – далеко не ангел у плоті. Скоріше навпаки. Однак він був абсолютно впевнений, що всі висловлені нею на адресу Кессіді погрози, й насправді були вимовлені лише в серцях.

Тим паче, що хто-хто, а він добре знав на що здатна його підопічна. Він не забув ні зелених волос, ні того, як він, наступивши на власний шнурок, звалився у придорожній пил перед ясні очі чотирьох дівчат, одна з яких йому дуже подобалася! І навіть якщо б і не подобалася, дізнайся він тоді, лежачі у пилюці, кому він цим завдячує, він би цих маленьких капосниць… спепелив би! Спепелив би і сказав би, що так і було!

Крім того, його дорогоцінна (ох, як же вона була йому дорога!) підопічна на очах у всього студентського містечка використала магію проти іншого студента. Поправка: одразу трьох інших студентів. І тепер ще й права качає!

Він міг би, звичайно, зняти заклинання і сам, але в цьому випадку, згідно з правилами університету, Кессіді загрожувало б відрахування. Як, втім, і любому іншому студенту, що відмовився би на прохання викладача зняти накладене ним заклинання, тим паче якщо заклинання було застосовано проти людини.

Алекс ненавидів себе за те, що він знову дозволяє собою маніпулювати, але іншого вибору в нього не було. І тому ще раз важко зітхнувши, він промовив одночасно глибокодумно і повчально (і виглядав при цьому ні дати, ні взяти як великий йода, що надавав джедаям урок всесвітньої мудрості)

– Я не впевнений, що усе так однозначно, Лінда. І тому маю спочатку розібратися в ситуації. Зрештою, ні ти, ні твої друзі, ви ж все одно не збиралися шкодити дівчатам, отож, не бачу проблем, чому б вам у цьому їм не присягнутися? – риторично поцікавився він.

– Але, Алексе?.. Але це ж... – обурилася красуня блондинка. – Ти, ти… ти мені що, не віриш? – тьмяним, нещасним голосом промовила вона. Пухкі губки її при цьому затремтіли, а в очах заблищали, от-от готові пролитися сльози.

– Ліндо, я тобі і вірю і довіряю, – втомлено запевнив Алекс. – І ще я вірю в те, що ти розумніша за цих двох, – махнув він головою у бік Кессіді та Пенелопи. – І тому я прошу не їх, а тебе, точніше, всіх вас, – пройшовся він поглядом також і по супутниках своєї співрозмовниці, – проявити великодушність і заразом надати їм, – він кинув у бік своєї підопічної та її подруги осудливий погляд, – приклад як треба себе поводити, а не судити інших по собі. До того ж, як я вже сказав, якщо ви усе одно не збиралися якимось чином їм шкодити, то у чому проблема, присягнутися?

Після цієї промови, Лінді та її друзям подітися було нікуди і тому їм довелося таки заприсягнутися, що вони не шкодитимуть ні Кессіді Колдінгс, ні Пенелопі Дарлінгтон будь-яким магічним способом.

Як тільки було вимовлено останнє слово клятви, Кессіді без зайвих нагадувань деактивувала заклинання тролячої клітини і усі «в’язні» отримали свободу.

– Ми можемо йти на заняття?.. – запитально подивилася вона на опікуна.

Алекс, що видихнув з полегшенням, втомлено махнув рукою, мовляв, йдіть, куди хочете, тільки нарешті відчепіться вже від мене.

І вони пішли.

І навіть зробили вже кілька десятків кроків у бік найближчого корпусу, де вони збиралися відшукати когось, хто підкаже їм дорогу, коли Кессіді раптом вирішила, що з неї вистачить!

Відтепер їй начхати на те, що думає про неї Каролінг. А якщо їй на це начхати, то безглуздо шукати когось, якщо можна запитати і в нього.

І тому вона рішуче розвернулась і попрямувала до опікуна, який у той момент (яка несподіванка!) ніжно воркував з її заклятою ворогинею.

– Значить, домовилися, сьогодні о сьомій я за тобою заїду ... – перш ніж, Алекс її помітив, встигла почути Кессіді.

– Ну й що тобі ще?! – роздратовано поцікавився він.

Зайве й згадувати, що від змовницько-спокусливих ноток, які звучали в його голосі ще мить тому, не залишилося й сліду.

– Аудиторія 12А «Теорія Трансмутації», де це? – без передмов випалила дівчина, неприємно вражена ще одним доказом того, що між цими двома явно не ділові відносини і навіть не просто дружні.

– Дай мені твій розклад, – нетерпляче клацнувши пальцями, потребував опікун.

Розклад був у Кессіді вже руках, тому вона просто простягнути його.