Глава 9

Глава 9

На щастя, Алекс не тільки миттєво відповів на дзвінок, але й не став з’ясовувати, заради чого він раптом повинен кинути усі свої справи і терміново мчати кудись тільки тому, що цього хоче «сама» Кессіді Колдінгс. Він просто узяв і з’явився.

Хоча з огляду на те, яким тоном його підопічна від нього це вимагала, він мав не тільки повне право, нікуди не піти, а її саму відправити куди-небудь дуже і дуже далеченько. Причому право він це мав і як декан університету і як просто людина, що себе поважає.

– Троляча клітина? Знову? – із спантеличеним видом витріщився Алекс на творіння рук своєї підопічної з кожною секундою дратуючись усе більше і більше. – Дай здогадаюся! Ти її знову вдосконалила і відразу ж вирішила випробувати?

– Мені дуже шкода вас розчаровувати, але я не настільки віддана справі магічної науки, щоб зранку замість того, щоб наводити красу та чепуритися, займатися вдосконаленням магічних плетінь! – іронічно-солоденьким голоском парирувала дівчина. – Отже вибачте мене сердечно, але версія клітини усе та ж…

– Алекс, любий, – захникала Лінда, що раптом набула невинно-смиренного вигляду. – Випусти мене звідси, будь ласка!

– Отож, любий, значить? – звузивши очі, Кессіді підозріло подивилася на опікуна. – І чому я не здивована?

– Кессі, негайно поясни, що тут відбувається? – проігнорувавши коментар підопічної, зажадав Алекс.

– Що тут відбувається?! – хмикнула Лінда. – Я тобі зараз поясню, що тут відбувається! Ця маленька… пп-па…ка-по-сни-ця зробила мені підніжку! – процідила вона крізь зуби.

– Підніжку?! – здивовано перепитала капосниця і продовжила єлейним голоском: – Дорогенька, я розумію, що у вашому віці і зір вже не той, і залишатися гарною коштує усе дорожче й дорожче, і сну вроди ви потребуєте із кожним днем усе більше і більше, і тому ви вочевидь, судячи з величезних синців під очами, не виспалися. Але ж сплутати цілу мене, з однією моєю ніжкою, – сказавши це, Кессіді продемонструвала цю саму ніжку. – Це вам вже не до окуліста потрібно, а одразу на пенсію…

– Га–га–га! – за рідкісним винятком, дружно гримнув гомеричним сміхом натовп.

– І що ж ціла ти робила, валяючись у мене в ногах? Підносила мені молитви чи цілувала землю, по якій я йшла? – не залишившись у боргу, солодко поцікавилася заклята вражина.

– Хі–хі–хі! – єхидно захихотіли в натовпі і завмерли в очікуванні гідної відповіді.

– А ти що йшла? Отак просто йшла і йшла власними ніжками по доріжці? Замість того щоб парити над землею? – ще більш солодким голоском поцікавилася Кессіді. Услід за чим, раптово змінивши тон з солодкого на отруйно-насмішливий, заявила: – Ну так сама й винна! Бо не треба було спускатися на грішну землю!

– Аха-аха-аха! – заливисто засміялися в натовпі, оцінивши відповідь. – Гарно вона її зробила!

– Ти… ти… ти! – зчепивши зуби, скрикнула Лінда. – Та я тобі… Та я тебе…

– Що ти мене? Нагородиш спотикачем на усе життя, як ти щойно обіцяла? – знизавши плечима, насмішкувато поцікавилася Кессіді.

– Лінда? – Алекс здивовано глянув на почервонілу від гніву та досади дівчину.

– Невже ти їй віриш, Алексе! Після всього того, що ти про неї знаєш, ти їй віриш? – обурилася та. – Невже ти не знаєш, що я б ніколи!

– Але ж я теж чула! – підтримала подругу Пенелопа.

– І ми чули! Як вона обіцяла і спотикачем бідну дівчинку нагородити і ще зробити її голомозою та бородатою! – вторили їй два дзвінких дівочих голоси із середини натовпа.

І їх одразу підтримали й інші.

– Еге ж, і ми чули! І ми! І ми! – навперебій зашумів натовп.

– Каюся, можливо я щось таке і сказала, але ж це було в серцях, – змінила свої «свідчення» постраждала. – Але ж вона підставила мені підніжку! – «нагадала» вона. – І я… впала! Ось тому я і…

– І так гарненько впала, що спідниця задерлася до вух! Таке видовище! Ням-ням-ням! – явно все ще, перебуваючи під враженням від побаченого, з придихом прокоментували з натовпу кілька чоловічих голосів.

– Алексе, у мене просто з язика зіскочило! – проігнорувавши сальні коментарі сексуально стурбованих, продовжувала виправдовуватися жертва віроломної підніжки. – Але ж насправді, звичайно, я не збиралася насилати на неї ніяку порчу! – запевнила красуня блондинка, подивившись на молодого чоловіка величезними безневинними очима.

– Потрібна ти мені, щоб я тобі підніжки ставила! Якби я захотіла, щоб ти поцілувалася з асфальтом, я б і без підніжки це легко влаштувала! – не стримавшись, сердито випалила Кессіді. – А я просто присіла, щоб…

Проте заклята вражина не дала їй домовити.

– Алексе, ти чув? Вона зізналася!

– У чому? – захитавши очі, пирхнула Кессіді. – У тому, що я присіла, щоб знайти у рюкзаку дзеркальце? Так я цього і не приховувала, ти просто не дала мені сказати.

– Присіла прямо на дорозі? – скептично уточнив Алекс.

Запідозривши, що її, здається, знову без суду і слідства вже і звинуватили, і засудили, і визнали винною, Кессіді кивнула з гідністю та холодністю, якою позаздрила б навіть Хель.

– Так, прямо на дорозі! – з викликом у голосі повідомила вона. – Мені щось потрапило у око, і я намагалася знайти дзеркальце на ходу, але не змогла, а очі сльозилися, ось я і...

– Та зізнайся ти вже, що поставила мені підніжку! Тобі усе одно ніхто не вірить! – зло вигукнула заклята вражина.

– Я так точно не вірю! Бо я бачила, як ти поставила їй підніжку! – підтакнув їй один із її супутників.

– А я бачила, що не підставляла Кессі їй ніякої підніжки! – заперечила йому Пенелопа.

– І ми бачили, що не було ніякої підніжки! – підтримали ті ж, що й раніше дзвінкі дівочі голоси.

Алекс нахмурився і глибоко задумався, чухаючи при цьому потилицю.

Ну, за що? За що йому оце все? Йому вбивство розслідувати треба, а він... Він стирчить тут і гадки не має, що йому робити! Та й звідки йому знати? Це ж жіночі справи! А він чоловік! Авжеж, спочатку чоловік і лише потім опікун і бойфренд. Ну і як йому вирішити, чий зайняти бік? Тимчасової підопічної, яка та ще скалка в його дупі, або тимчасової пасії, з якою він якраз збирався розірвати стосунки. Однак зробити це він хотів по-хорошому та по-тихому.