Глава 8

Глава 8

Ідучи по залитій сонцем алеї, Кессіді з подивом усвідомила, що вона не стільки мандражує і досадує, скільки ловить себе на відчутті, що в її житті все відбувається саме так, як і має відбуватися.

Університет магічного мистецтва – не тільки найкращий навчально-магічний заклад Посюстороння, цей університет закінчили її батьки і Річі

– Тату, мамо, братику, де ви? – зітхнула вона. – Що з вами? Чи не поранені ви? І чи взагалі живі? – знову зітхнувши, під носа собі прошепотіла дівчина і у той же час очі її заволокло непроханими сльозами.

Щоб ніхто не помітив сльози, які вкотре вже за цю ніч та ранок з’явилися без запрошення Кессіді підняла голову до ясного безхмарного неба і кілька разів моргнула.

Сльози, проте, виявилися не тільки настирливими, але ще й тупими, і тому тонкого натяку не зрозуміли, а безпардонно та нахабно продовжили застилати їй огляд. Отож дівчині нічого іншого не залишалося, ніж змахнути настирливу вогкість тильною стороною долоні.

Теж варіант, звісно.

Одне погано, при такому варіанті вона могла розмазати туш. А розмазана навкруги очей туш, як відомо, дещо псує перше враження про людину, тим більше якщо ця людина – юна дівчина.

Дзеркальце! Забилася панічна думка в її голові. Їй терміново потрібне дзеркальце!

Права рука Кессіді пірнула в її вщерть набитий рюкзак, намагаючись відшукати в ньому або дзеркальце, або, на крайній випадок, хоча б телефон.

Проте, знайти ні перше, ні друге все не виходило й не виходило.

Промучившись з десять хвилин і усвідомивши, нарешті, що знайти щось у її рюкзаку прямо «на ходу» – нездійсненна місія, дівчина поставила рюкзак на тротуар і присівши навпочіпки, пірнула в нього майже з головою.

Само собою зрозуміло, перш ніж зайнятися розкопками поспіхом накиданих у ранець підручників, зошитів та іншого навчального приладдя, вона не перейнялася тим, щоб озирнутися і переконатися, що слідом за нею не йде ніхто з тих, хто не дивиться собі під ноги.

За що й постраждала, вже наступної же миті раптом опинившись не сидячою, а лежачою на тротуарі, і при цьому ще й зверху придавленою дівчиною, що несамовито волала та шпетила її на чому світ стоїть.

Само собою, цей лемент не міг не привернути увагу і тому вже наступної миті почав збігтися народ. Та ще й так прудко та дружно, що будь-який горн-зазивала на ранкове шикування в армії вмер би від заздрощів.

Що ж стосується фотоспалахів численних смартфонів, то їх було так багато, що за таку рекламу багато хто з зірок початківців – продав би душу дияволу.

От тобі і перше враження! Тужливо зітхнула Кессіді. Незабутнє – це точно! Твою Гиннунгагап!

І звідки ж тільки стільки народу взялося? Подумки застогнавши, здивувалася вона, тому що пам’ятала: ще мить тому вони йшли з подругою майже у гордій самотині. Вона це точно знала, бо їм з Пенелопою, як раз і потрібен був хоч хтось, щоб запитати у нього чи у неї дорогу. Проте так щоб зовсім поряд не було нікого. Зате тепер вибирай не хочу. Отже правду говорять, бійтесь своїх бажань, бо вони можуть здійснитися! Іронічно посміхнулася своїм думкам дівчина. Вони що, з під землі, наче гриби після дощу повилазили? Чи терміново телепортувалися? А втім, яка тепер різниця! Звідки б вони не з’явилися, усі, як один, враженні! Настільки вражені, демонова безодня, що ніколи тепер не забудуть при яких обставинах вони вперше її побачили! В черговий раз подумки простогнавши, «пораділа» за себе дівчина, що почувалося водночас і обуреною на долю, і злою і дуже розгубленою.

Хоча і не відразу, але Кессіді таки зіпхнула з себе чуже тіло, що волало та брикалося. Причому зробила вона це вельми безцеремонно. Щоправда, зробила вона це не навмисно, а інстинктивно: бо нею керувало неусвідомлене бажання негайно повернутися у вертикальне положення.

Більш того, після цього незважаючи на шоковий стан вона одразу ж потурбувалася і про чуже тіло теж, щиро простягнувши його господині руку…

– Ох! Вибачте мене, будь ласка! Навіть і не знаю, як так вийшло… – винувато промовила дівчина, яка хоч і не відчувала за собою жодної провини, проте щиро співчувала своїй подрузі по нещастю.

І даремно...

Причому, і допомогти хотіла даремно і співчувала даремно.

Подрузі по нещастю піднятися вже як раз допомогли її супутники. І тільки-но ця, так звана, подруга опинилася на ногах, як вона тут же заволала:

– Ти-ииии!!! Це ти-ииии, ма-але-ееенька по-оо-га-ань?! – подібно до отруйної змії, прошипіла Лінда Торчвуд – найлютіший ворог Кессіді з тих пір, як її брат Річард мав нещастя закохатися у цю гадюку.

На щастя, його запаморочення тривало недовго, оскільки він незабаром зрозумів, що Лінда зустрічається з ним виключно заради того, щоб бути ближче до його найкращого друга Алекса Каролінга.

Лінда була старша за Кессіді на шість років і на даний момент, здається, навчалася на останньому сьомому курсі університету.

– Загалом-то мене Кессіді звуть, а вас? – спокійно відповіла «маленька погань».

І співчуття, як і не бувало.

– Тупа, мерзенна паршивка! Та я тобі зараз та-а… – фиркнула лютий ворог.

– Тупа, мерзенна паршивка? Треба ж! А я чомусь думала, що вас Лінда звуть, – глузливо реготнула Кессіді, перебив закляту вражину на півслові.

– Що-о-о?! – від люті, що її затопила, дівчина навіть запнулася. На жаль, лише на мить. – Та я тебе, паскуда, зараз спотикачем на усе життя нагороджу! – І вона підняла руки.

Ось тільки зірвати із зап’ястя ниточку знову було набагато швидше.

І… прощавай спотикач, привіт троляча клітина, непроникність якої не дозволила заклятому лютому ворогові сформувати заклинання до кінця.

– Що це?! Та як ти смієш? Звільни мене негайно, ти, чума тифозна! А ви, що стоїте? Змусьте її скасувати заклинання! Вона ж лише другокурсниця! А вас троє! – рикнула Лінда на двох молодиків, що її супроводжували.

«О-о-ох, матінко моя рідна! – подумки зітхнула Кессіді. – Оце так вже точно: «Бійтеся своїх бажань, бо вони можу справдитися!» Тепер мене вже точно ніколи не забудуть! І що найприкріше, тепер я навіть не можу сказати, що враження про мене і у нових однокурсників і у професорів склалося невірне. Адже я саме така і є. Жодного дня без нових неприємностей!