Глава 7

Глава 7

Повернувшись до своєї кімнати дівчата, не змовляючись, подивилися на настінний годинник, настільки ж дружно широко позіхнули і… дуже й дуже нерадісно зітхнули.

До початку першої лекції залишалося менше трьох годин. А їм ще требо було прийняти душ, помити волосся, висушити його і спорудити на голові щось більш-менш пристойне. Після чого ще й нанести макіяж.

І ніби цього було мало, протягом цих же неповних трьох годин вони також мали прийняти одне з самих найвідповідальніших рішень у їхньому житті. Бо саме від цього рішення залежало як саме складеться їхня подальша доля протягом щонайменше найближчих шести років, якщо вони все ж таки залишаться студентками «УММ».

І рішення це було… Що таке одягнути у свій перший навчальний день, щоб одразу і на всіх справити незабутньо-правильне враження!

Крім того, ще треба було встигнути поснідати або хоча б випити чашку кави, без якої враховуючи їхню безсонну ніч, їм ну просто ніяк не можна було.

І на все це у них якихось дві години сорок п’ять хвилин!

І дівчата знову, не змовляючись, подивилися на годинник.

Одначе лише для того, щоб переконатися, що і хвилинній і секундній стрілкам глибоко і щиро начхати на їхні проблеми. Невблаганні та байдужі вони знай собі цокали, педантично відраховуючи невмолимо спливаючий час.

Була і ще одна проблема: жодна з дівчат не мала ні якого уявлення – в якому з чи то п’ятнадцяти, чи то з сімнадцяти учбових корпусів знаходиться потрібна їм аудиторія.

Ще раз зітхнули. Ще раз позіхнули. І ще раз подивилися на годинник.

Наївні!

Годиннику і його стрілкам, як і раніше, було глибоко і щиро начхати на все, крім методичного відрахування часу, що безповоротно спливав в минуле.

Кессіді могла б зателефонувати до опікуна і запитати у нього. І вона б обов’язково так і зробила б, якби...

Якби учора, передаючи їй з рук в руки розклад занять, цей демон провидець сам особисто не запропонував їй – намалювати для неї план навчальних корпусів та пояснити особливості нумерації та літерних позначень аудиторій.

І якби вона через те що, знаходилася в поганому настрої, винуватцем якого він же і був, оскільки змусив її змінити навчальний заклад – не відкинула цю його люб’язну пропозицію, заявивши, що чудово розбереться і без його підказок.

– Пен, а тобі Каролінг, випадково не пояснив, що означають літери та цифри в нашому розкладі занять? – з надією поцікавилася вона у подруги.

– Ні, – широко позіхнувши, похитала головою та. – Він сказав, що зарахував нас з тобою до однієї групи. І я подумала, що спитаю тебе. В тебе ж тут і мама і тато працювали, і Річард вчився…

– Пем, протягом останніх семи років я і у Нью-Йорку то була лише кілька раз, а на території «УММ» і зовсім жодного разу, – нагадала зітхнувши дівчина і махнула рукою. – Та нічого, якось розберемося!

– Звісно, що розберемося, от тільки це займе якийсь час… – зітхнула Пенелопа. – Кес, я розумію, що Алекс – дуже зайнята людина, але ж наше питання не відніме у нього багато часу… Тим більше, що ми достеменно знаємо, що він вже не спить. Отож чому б нам просто не подзвонити йому і не запитати?

– Тому що з цим є невеличка проблема, – зітхнула Кессіді і розповіла, яка саме.

– А-аа, ось воно що? – розуміюче кивнула Пенелопа, що завжди і повністю приймала бік своєї подруги. – Ну гаразд… Зрештою, світ не зійшовся на твоєму опікуні, запитаємо у когось іншого! Хоча, як на мою думку, Кес, ти аж занадто демонізуєш Алекса. Ось хоча б сьогодні, навіть я на його місці розлютилася б, якщо дізналася, що ті, кого я конкретно і чітко попередила про необхідність поводитися як зразкові студентки, того ж дня, точніше ночі, мене ослухалися! А він й слова не сказав... Ну, майже...

– Можливо… – неохоче погодилася з подругою Кессіді.

Після чого, щоб закрити тему їхньої нічної прогулянки, наслідки якої Каролінг заборонив їй обговорювати з подругою, поцікавилася:

– Пен, ти не проти, якщо я першою відвідаю ванну?

– Анітрохи не проти, – вкотре широко позіхнувши, похитала головою дівчина. – Більш того, я боюся, що якщо спочатку не вип’ю кави, то засну прямо стоячи під душем.

І ці слова її виявилася пророчими. Щоправда, заснула вона не стоячи під душем, а сидячи поряд з чашкою та пакетом кави.

Вийшовши з ванної і побачивши сплячу подругу Кессіді відчула провину, бо саме з її вини Пенелопа не виспалася.

– Бідолашна, – співчутливо прошепотіла вона. Потім прибрала чашку та підклала під голову дівчини подушку. – Ти тоді поспи, а я приготую і кофе і сніданок… – пообіцяла вона подрузі.

Спляча Пенелопа не стала сперечатися: зручніше влаштувала голову на подушці, пробуркотіла щось нерозбірливе у вісні і лагідно та привітно посміхнулася.

Щоправда, коли вона прокинулася і, глянувши на годинник, зрозуміла, що проспала цілих півтори години, ні від посмішки, ні від лагідності, ні від привітності її не лишилося і сліду.

– Кес, вбити тебе мало! Мало того, що не розбудила, так ще й подушку мені підсунула! – обурено вилаяла вона сусідку по кімнаті.

Занурена у цей момент у вирішення задачи величезної важливості, що ж їй усе таки одягнути у свій перший день в «УММ», Кессіді не відразу зрозуміла, що від неї хоче подруга.

– Що-о-о? – здивовано перепитала вона.

– Та ну тебе! – відмахнулася Пенелопа і шмигнула у ванну.

Де вона провела не більш, ніж двадцять хвилин. Однак завдяки отриманій при екстреному пробудженні дозі адреналіну цього часу їй вистачило і на те, щоб прийняти душ, і вимити голову, і навіть висушити і укласти волосся!

Подивившись на годинник і зрозумівши, що вона більше нікуди не запізнюється і до того ж відчуває себе бадьорою та повною сил, Пенелопа не тільки пробачила подрузі, але й сповнилася у відношенні неї вдячності. Бо  пам’ятала, наскільки сонною та млявою вона почувала себе усього півтори години тому.

А вийшовши з ванної і побачивши на столі омлет з овочевим салатом і свіжозварену чашку кави, Пенелопа й зовсім не змогла стримати почуттів.