Глава 6

Глава 6

Ледве глянувши на сторінку, про яку запитав Алекс, Вайлд зрозумів, що тримає в руках не папір і навіть не папірус, а зміїну шкіру, що була вироблена за всіма правилами магічного мистецтва, і що літери заклинання нанесені не чорнилом, а кров’ю.

Дуже обережно, немов боячись, що стародавні символи можуть його вкусити, троль провів по заклинанню п’ятірнею. Потім по кожному рядку окремо вказівним пальцем вказівним пальцем. Понюхав. Помацав. І навіть лизнув язиком.

Скривився.

– Сторінка безперечно з гримуару Гулльвейг, – авторитетно констатував він. – Але при цьому я також певен і в тому, що у руки нашої жертви ця сторінка потрапила не із її рук, а із чиїхось набагато менш древніх.

– Інакше кажучи, до нашої жертви ця сторінка могла потрапити із рук будь-якого фейрі, з тих, хто має достатньо зв’язків чи грошей, щоб роздобути подібну цінність, або й того і іншого разом, – розчаровано зітхнув Алекс, який тепер перетрушував книгу за книгою, сподіваючись знайти щось ще. – Або навіть, ще гірше… Якщо цим покидьком був хтось із наших магів? – уточнив він про всяк випадок.

– З наших магів? – перепитав Вайлд, не відразу зрозумівши, що друг має на увазі. – А-аа… тобто місцевих? Ні, судячи з залишкових магічних еманацій, це був фейрі. Причому не із простих, а із нобілів.

– Нобіль, хммм… Що ж, це вже щось… – підбадьорився Алекс, який тієї ж миті, як тільки побачив закривавлене тіло дівчини, поклявся собі, що знайде і особисто покарає вбивцю. – Можливо ти щось ще відчув?

Громила ще раз провів п’ятірнею по сторінці, насупився, кілька разів похитав головою, хмикнув і лише після цього заговорив.

– Якби не кров Гулльвейг, магія якої досі намагається захищати заклинання від чужих очей, я б і цього не відчув. І це, до речі, наштовхує мене на не дуже приємні думки, а не залишили нам цю сторінку з гримуару спеціально?

– Саме для того, щоб ми зчитали з неї залишкові еманації? А сенс? Щоб повідомити нам, що тут був не просто фейрі, а нобіль? – скептично поцікавився Алекс.

Погоджуючись з резоном боса, помічник кивнув.

– Ти правий, сторінка з гримуару самої Гулльвейг занадто дорогий засіб для передачі подібних «повідомлень». Крім того, у цьому випадку було б логічніше залишити нам сторінку із заклинанням відкриття міжстороннього порталу, а не формулою для прикликання стихійних елементалей. До речі, як гадаєш, навіщо нашій жертві могли знадобитися елементалі?

– Наскільки я тепер розумію, дух землі їй знадобився для того, щоб улаштувати «тепле привітання» Кессі, – криво посміхнувся Алекс. – Твою Гиннунгагап! А я ж їй не повірив! Тепер мабуть доведеться вибачитися! Бо інакше буде якось незручно розпитувати її детальніше, якщо не пояснити, що тепер я їй вірю… Тим більше, що вона, здається, говорила, що там цілий «вітальний комітет» був. Отож, вибачатися таки прийдеться! Що ж, принаймні, буде з чого почати…

– Кессі влаштували «тепле привітання» за допомогою земляного духа? Але вона ж тільки-но прибула? Про неї ж ніхто зі студентів не повинен був знати! – стурбовано перепитав Вайлд, який вивчав горщики із рослинами. – Бос, а квіти з горщиків діставати будемо?

– Ні, не повинен був, – продовжуючи думати про своє, кивнув Алекс. – І все ж таки про її прибуття знали. Що? Що ти сказав?

– Я спитав про квіти. Чи будемо ми їх із горщиків діставати? – повторив помічник.

– Звичайно ж не будемо, бо по-перше, в нас навряд чи вийде це зробити акуратно, а по друге, навіщо? – наморщивши лоба, здивовано запитав Алекс.

– Як це навіщо? – щиро здивувався Вайлд. – Ти ж сам сказав, що жертва перед самою своєю смертю викликала земного елементаля. Ось я й подумав, а раптом вона його не тільки для того, щоб Кессі налякати викликала, а й, наприклад, щоб приховати чогось… Так що, бос, що робимо? – закінчивши з поясненням, уточнив він й відразу ж запропонував: – Можемо, до речі, і їх також в просторову кишеню закинути?

– Навряд чи вона щось ховала в горщиках з квітами, але добре, кидай і їх теж в простору кишеню, – кивнув бос. – Але доглядати ми їх будемо усе одно тільки у присутності криміналістів! Може, й справді, щось цінне знайдемо, і заодно прослідкуємо за реакцією…

– Хе, а мала ваша яка розумниця, не тільки відтворила заклинання кролячої клітини, а й удосконалила! – поділився своїми думками, Вайлд, накладаючи стазис на горщики з квітами, щоб вони не постраждали під час переміщення їх у просторову кишеню.

– Яка ще?.. Вона не моя мала! – дратівливо буркнув Алекс.

Але балакучий помічник на цей його коментар не звернув ніякої уваги.

– Сама! Яка молодець! Яка усе таки кмітлива та талановита крихітка! – продовжував нахвалювати громила нову підопічну боса.

– Тобто, перш ніж з’явитися на очі мої ясні, ти ще й під дверима трішечки постояв та трішечки послухав?! – нарочито грізним та невдоволеним тоном дав зрозуміти, що вважає подібну ганебну поведінку помічника неприйнятною, Алекс.

– Так я це… Я ж просто як би не хотів заважати виховному процесу… – старанно вдаючи, що збентежений та присоромлений, відповів помічник.

– І водночас від душі розважався! – сварливо зауважив бос.

– Є трохи, – не втримався від пустотливої ​​посмішки громила.

– От і який ти після цього друг?! Замість того, щоб втрутитися, допомогти другу у скрутну хвилину, стояв та радів! – удавано ображено пробурчав Алекс.

– Допомогти другові – декану демонологічного факультету врятуватися від другокурсниці? – глузливо пирхнув помічник. – Ти не повіриш, але щоб дозволити собі подібне, я занадто тебе поважаю і ціную! Аж так поважаю і ціную, що не ризикнув! – хихикнув троль. Проте вже наступної миті в його голосі пролунала заклопотаність.

– Ти й справді зважився?

Алекс тяжко зітхнув. Почухав потилицю. Потім знову зітхнув. І тільки після цього нарешті кивнув, підтверджуючи справедливість озвученого припущення.

– Ти таким здивованим тоном в мене про це запитуєш, що нібито я мав хоч якийсь вибір! – з кривою усмішкою відповів молодий чоловік. – Елана усе для себе вирішила. І Кессіді – теж! –  невдоволено промовивши це, він з силою вштовхнув шухляду в нішу, але та застрягла на півдорозі. – Зі мною чи без мене, але вони у будь-якому разі проведуть ритуал! – Алекс спробував вилучити шухляду зі столу, проте вперта вона категорично відмовився робити і це теж. – Крім того, іншого способу – з’ясувати, хто саме вбив міністра та його сина – усе рівно нема. А і ти я знаємо, чим саме я зобов’язаний і Ребеці і Елані. Більш того, тепер, коли я отримав оцей «привіт», – він кивнув на мертву дівчину. – Я усе більше й більше схиляюся до думки, що арешт Ребеки і Стівена, втручання Хель у їх долю, несподіване перенесення їх страти на три дні раніше і висунутий парламентом Елані вотум недовіри – все це елементи однієї і тієї ж гри! – при цих словах він знову смикнув ящик на себе, скориставшись при цьому не тільки всією своєю силою, а й усією своєю вагою.