Глава 3

Глава 3

Мерзенно-липкі, огидно-слизькі мурашки жаху незліченно-нескінченними табунами хвиля за хвилею атакували кожен міліметр шкіри Кессіді. У зв’язку з чим її то знобило, то кидало в жар. Це сковувало її рухи та змушувало судомно тремтіти її руки та ноги.

Нервова система дівчини кричала та билася в істериці, погрожуючи своїй безрозсудно-божевільній господині, що якщо та зробить хоча б ще один крок у напрямку мертвого тіла, то її нерви не витримають і тоді... дурному та впертому дівчисько залишиться нарікати тільки на саму себе.

І тільки богиня знає... з якою б превеликою радістю Кессіді піддалася б і на вмовляння і на шантаж своєї тремтячої від кожного шереху, в тому числі і від звуку її власних кроків, нервової системи, до якої дівчина ставилася з величезною повагою, і щиро дбала, щадила та плекала свої нерви.

Але вона не могла собі цього дозволити… Точніше, вважала, що не має права.

Бо знала: як тільки тіло дівчини буде виявлено і служба безпеки УММ встановить причину її смерті – всі входи та виходи в Потойбіччі з території університету тієї ж миті будуть надійно і надовго заблоковані. Що у свою чергу, настільки ж надійно і на такий же довгий час позбавить також можливості зв’язатися з хрещеною без відома Каролінга і її саму.

Кессіді здалося, що минула ціла вічність, перш ніж вона, зробивши п’ять кроків, перетнула кімнату і опинилася біля дзеркала, яке тепер лякало її настільки ж сильно, наскільки раніше вона жадала його знайти.

Зібравши у кулак усю свою волю, дівчина змогла таки перемогти безперервне тремтіння в пальцях, що заважало їй відчепити від ворота сукні булавку.

І як тільки шпилька, нарешті, опинилася в її руках, вона не гаючи часу на роздуми, вколола нею вказівний палець правої руки й в черговий раз за цей ранок почала виводити на дзеркальної поверхні символи координат особистих покоїв королеви Благого Літнього двору.

Якби нерви Кессіді були міцнішими, вона б упоралася.

Однак, скільки вона не намагалася, вона ніяк не могла відсторонитися від думки про тіло мертвої дівчини, що не тільки знаходилося позаду неї, але й відображалося у дзеркалі.

Закривавлений труп одночасно і жахав своєю мертвістю і нерухомістю, і лякав тим, що…

А раптом мертва дівчина зненацька поворухнеться, потім повстане, а услід за цим ще й вирішить поживитися її Кессіді мозками (як це багато разів траплялося у фільмах жахів про зомбі).

Тим паче, що Кессіді було добре відомо, що далеко не все, що показують у кіно – є чистої води вигадкою.

Ну і як, скажіть, в таких обставинах вона могла зосередитися на формулі виклику?

Можливо, якби це був другий, а ще краще третій труп у її житті, який їй довелося б побачити на власні очі, а не на екрані телевізора чи монітора, то перш ніж у неї остаточно здали б нерви і рука почала б труситься настільки, що символи перестали виходити розбірливими і схожими на самих себе, вона змогла б нанести на дзеркало не лише чотири символи, а всі дванадцять. Але…

Цей труп був першим! Першим і взагалі єдиним трупом, який їй довелося побачити, так би мовити, наживо.

«Може спробувати розгорнути дзеркало так, щоби не бачити труп?» – запропонувала вона сама собі. І сама тут же й забракувала свою пропозицію, тому що в цьому випадку, якщо мертва дівчина й насправді вирішить на неї напасти, то вона ризикує про це дізнатися лише тоді, коли вже буде занадто пізно.

«Ой, матінко! А з чого це я взагалі вирішила, що вона мертва? Ну та й що, що серце не б’ється! Ой, божички! Яка ж я жахлива! А раптом вона зовсім недовго мертва і її ще можна реанімувати? – раптом осяяло дівчину.

«Стоп-кадр! Не панікувати і не божеволіти! А думати! – наказала собі дівчина. – Звичайно ж, вона мертва! Я тут вже кілька хвилин, не менше. Крім того, ми ще й коридором йшли хвилин десять, якщо не більше... Тому навіть, якщо я зараз запущу її серце, то мозок її все одно залишиться мертвим. До того ж, вона стільки крові втратила… І запах смерті виразний… Начебто виразний… Я ж у нас начебто емпат. А отже, якби вона була жива, то я б це відчула… Чи ні?»

Кессі важко зітхнула, окинула повним жаху поглядом криваву калюжу, що широко розкинула свої береги і в спробі дотягнутися до руки дівчини, щоб підтягнути тіло одночасно і до себе і до краю калюжі ближче, нахилилася...

І чи то вона з нахилом не розрахувала, чи то надто вже у неї руки і ноги тремтіли, чи то запах крові вдарив у голову, чи то, що найімовірніше, причина була у спільному впливі усіх трьох згаданих вище факторів, але тільки замість того, щоб підтягнути тіло до себе... Так вже вийшло, що це Кессіді до нього підтягнулася, боляче вдарившись при цьому носом об плече мертвої дівчини.

Дісталося, втім, знову і її багатостраждальним колінам та ліктям.

Однак, закричала вона не від болю, а від жаху, який її буквально паралізував.

А інакше, як ще пояснити те, що замість того, щоб негайно підскочити на ноги і бігти геть із цієї кімнати, вона усе ще лежить у калюжі крові в обіймах з трупом і верещить? Запитала вона сама себе.

Усвідомивши алогічність своєї поведінки, Кессіді відразу ж закрила рота і підхопилася на ноги. Точніше, спробувала…

Проте голова її виявилася не тільки несподівано важкою і водночас нібито набитою скловатою, але й настільки гудючою, начебто на плечах її взагалі-то й не голова була, а бджолиний вулик. Услід за чим, до горла підступила нудота. І наче цього було мало, перед очима дівчини з шаленою швидкістю закружляв ще й рій різнокольорових світлячків.

Тим не менш, рішучість Кессіді опинитися якомога швидше і якомога далі від трупа була настільки великою, що її це не зупинило і вона зробила ще один відважний, але, оскільки сила земного тяжіння виявилися сильнішою, цілковито даремний ривок, бо знову впала прямісінько на теж саме праве плече мертвої дівчини.

І хоча та не тільки не обурилася, а й взагалі нічим не висловила невдоволення, Кессіді все ж таки відчула себе жахливо винною.