Глава 1

Глава 1

Наш час…

Кессіді подивилася на стривожену подругу і поблажливо посміхнулася.

– Розслабся, Пен. Мені більше не одинадцять. З тих пір я виросла і порозумнішала!  Тому, не хвилюйся, ми більше не будемо ні стежити за Каролінгом, ні мститися…

– Пробач, рідненька, – звузивши очі, дівчина недовірливо втупилася в обличчя подруги. – Але я занадто добре тебе знаю! І тому це твоє «не хвилюйся», лякає мене навіть ще більше, ніж сім років тому твій божевільний план з бійцівським клубом та тролем! Отож зізнавайся, що ти задумала?

– Та нічого! Нічого, я не задумала! – хитро блиснувши очима, посміхнулася Кессіді.

Закотивши очі та розкинувши руки, Пенелопа з розмаху плюхнулася на ліжко, вдаючи з себе помираючу.

– О-о-о-о-ох! – нарочито протяжно-тужливо зітхнула вона, схопившись за серце. – Ох! Мені ж не можна хвилюватися! А ти мене примушуєш! От вмру від розриву серця і будеш знати!

– Може від розриву цікавості, а не серця? – розсміялася Кессіді, запустивши в страждальницю подушкою. – Гаразд, зізнаюсь, як на духу! Пробач, але… я знайшла тобі заміну і тепер у мене інший спільник… Дуже могутній спільник!

Пенелопа перекотилася на живіт, підняла голову і, нарочито часто кліпаючи очами, подивилися на подругу.

– Що-що?! Як це ти знайшла мені заміну? Ти мені що зрадила, Кессі?! Як ти могла?! Коли встигла? – перебільшено зривистим та схвильованим голосом запитала вона. – Але ж ми не бачилися усього кілька годин?! – дівчина театрально закотила очі та схлипнула. – Ти розбила моє серце, невірна! Ти розтоптала мені душу! І як? От як мені тепер жити? – вона нарочито надривно зітхнула. – Ну, і хто вона? Моя суперниця? – тоном шекспірівського Отелло запросила Пенелопа відповіді.

Однак тут її раптом осяяла думка і, підстрибнувши на ліжку, вона в одну мить перейшла з лежачого положення у позу лотоса й поцікавилася:

– Чи може це не вона, а він? – сплеснула руками дівчина. – Кессі, ти що вже встигла познайомитись із класним хлопцем?! І закохатися?! Оце так-так! І ти мовчиш?! Ану швиденько розповідай!

– А нічого розповідати! – солодким голоском сповістила Кессіді. – Бо, ніякий це не він. Це вона! – дзвінко та урочисто оголосила вона. – Мій могутній спільник – моя хрещена!

– Королева Благого літнього двору фейрі твій спільник у справі псування життя твоєму опікуну? – скептично перепитала Пенелопа.

Проте вже наступної ж миті її скептицизм перейшов у тривогу.

– Ой, матінко! Кессі? Ти що?... Що ти з нею зробила? – з жахом у голосі прошепотіла вона.

– Я з нею? – обурилася подруга, поклавши обидві долоні на груди. – Взагалі-то це не я, а вона зі мною зробила! Вона мене дару позбавила!

– Во-о-на-а... те-бе по-зба-ви-ила да-ару? – спантеличено перепитала Пенелопа і, зігнувши руки в ліктях, підняла перед собою розкриті долоні. – Почекай-но, почекай-но, подруго! По-перше, про який такий дар ти говориш? Про дар, у сенсі магічного таланту, чи про подарунок? А по-друге, я заплуталася! Ми з твоєю хрещеною граємо в одній команді? Чи тепер ми мстимося не Алексу, а їй? Чи і Алексу і їй?

– По-перше, Пен! – пирхнула Кессіді. – Жодного «ми» немає і бути не може! Ти мені занадто дорога, щоб знову ризикувати тебе втратити. Цього разу я нізащо не стану тебе вплутувати! – заявила вона подрузі. – Є тільки я. І моя хрещена, з допомогою якою я збираюся зайнятися розслідуванням вбивства Агейра Вегарда для того, щоб зняти підозру з моїх батьків! А цей мерзенний, самовдоволений, черствий, твердолобий тиран, диктатор і узурпатор, який називає себе моїм опікуном – проти! Тепер ти розумієш, чому я не можу, просто не маю права сидіти і нічого не робити?

– Вбивство? – перепитала Пенелопа, розгублено заляпавши віями. – Вбивство Агейра Вегарда?.. Це того, що міністр? І підозрюють твоїх батьків? Ой, матінко! Але чому? Кому взагалі могла прийти подібна нісенітниця у голову? І ти кажеш, що Каролінг вірить у їхню провину? Ну-у гад! Ну-ууу сволота! Ну-ууу мерзотник! Ну усе! Плювати я хотіла на цей клятий УММ! Я з тобою, Кессі! З тобою до кінця!

– Ох, пробач, Пен, – Кессіді провела долонями по обличчю, приклала їх до губ і зітхнула. – Ти ж нічого ще не знаєш, а я отак з місця та прямісінько в кар’єр…

Вона ще раз зітхнула, після чого докладно розповіла подрузі про вбивство міністра міжсторонніх справ Потойбічності та його сина і про те, чому в цьому звинувачують її батьків.

Слідом за чим розповіла також і про те, що вона, виявляється, має вроджений дар візуально-сенситивної емпатії, якого її позбавили в дитинстві. Що завдяки цьому дару вона може дізнатися хто справжній вбивця міністра та його сина і що це, напевне, її єдиний шанс, щоб врятувати її батьків.

– Але клятий Каролінг, що удає із себе супердбайливого опікуна, нам в цьому перешкоджає! От ти, Пен, ти можеш собі це уявити?! Цей гад... цей зрадник, він не надав дозволу! – обурено вигукнула Кессіді. – Бо йому здається, що мої батьки б цього не схвалили! Ні, ти уявляєш Пен, яка він сволота?! Він же знає… Добре знає, що ні з мамою, ні з татом, ні з Річардом немає зв’язку, і при цьому заявляє, що без їхнього дозволу він не має право погодитися на розблокування мого дару!

– Ва-ааау! Оце так справи-иии! – видихнула Пенелопа, все ще перетравлюючи щойно отриману інформацію. – А ти на сто відсотків впевнена, що Алекс не зможе зв’язатися з твоїми батьками?

– На сто відсотків, – похмуро кивнула дівчина. – І тому знаєш, що я тепер думаю? Я гадаю, а чи про мене він турбується? Можливо, справа у тому, що в нього самого рильце в пушку? І з цієї причини він боїться того, що на квартирі Вегарда ми з хрещеною дізнаємося щось таке, про що він не хоче, щоб ми дізналися... – Кессіді замовкла і багатозначно подивилася на подругу.

Та знизала плечима, закотила очі до стелі і прийнялась задумливо постукувати середнім пальцем правої руки по нижній губі.

Не дочекавшись відповіді від подруги, пишуча праведним гнівом Кессіді, ухвалила рішення самостійно.