Розділ 11

      Алекс з Ніколасом обшукали підвал і всю територію замку без виключення. Жодного сліду  Дрейка не було. В підвалі поруч з вогняним колом, від якого вже не було жодної користі, Сентрокк знайшов залишки магії. Хтось створив портал, через який ймовірно і винесли тіло. Всю ніч тривали пошуки. Їм не вдалося допросити Клер — вона мала відійти від дії закляття, тому Ніколас вклав її спати магією, на диванчику в кімнаті Кароліни, щоб Лич за нею наглядав. "Шукачі пригод по підземеллям" досі були без свідомості в лазареті, вони мали прийти до тями ввечері. Ректора досі не знайшли. . . 
         Зілля ось ось мало приготуватися, а в замку панував Хаос.

        Щойно Клер прокинулася їй дали в руки чашку з ароматним трав'яним відваром. Алекс сидів у кріслі, Нік стояв обпершися об стіл і схрестивши руки на грудях — вони чекали пояснень.

        — Як мої сусідки? Як хлопці?— обережно спитала Клер, тримаючи чашку обома руками і не підводячи очей.

         — Вони під наглядом лікарів, скоро одужають,— відповів Алекс.— Розповідай, Клер, що вчора трапилося. Як ви опинилися в підвалі?

         Клер зітхнула і підняла очі на Блекка: він був дуже, дуже сердитий і пильно на неї дивився, ні на мить не відводячи очей.

        — Ми з дівчатами були в кімнаті і до нас прийшли Рік і Дін. Ми сиділи, спілкувалися...

        — Просто спілкувалися?— уточнив з підозрою Нік.

        — Дін приніс пляшку якогось вина,— дивлячись в чашку промовила Клер.— Ми сиділи спілкувалися і пили... Потім Дженні розповіла, що вони з Ріком знайшли таємний хід...

         — Нащо вони його шукали?— спитав Алекс.

         — Вони його не шукали,— дівчина поглянула на нього.— Вони стояли коло стіни, Рік обперся об якийсь камінь і  відкрився прохід. Зрозумійте, цей хід зовсім в іншому крилі, не там де вхід до сховку в якому був Дрейк. Якби ми знали — ми б туди не пішли в жодному разі...

        — І ви вирішили, що це гарна ідея туди попхатися?— уточнив Нік.

        — Ми вирішили, що гуртом не страшно...— зітхнула Клер.

        — Далі що було?

        — Ми спустилися, довго йшли по вузькому тунелю, доки не наткнулися на стіну. Рік почав обмацівати її і знайшов важіль, ми вийшли туди, де ви нас знайшли. Всі почали дивно себе поводити, я бачила, як вони страждали від жахливих галюцинацій, а потім втратили свідомість. Я намагалася знайти вихід, та було темно. Коли Джіа відключилася — вогник, що вона начаклувала, згас... Я лишилася в темноті сама... і мені почало здаватися, що за мною хтось спостерігає. В мене починалася паніка, раптом, я почула, що десь щось горить. Ніби вогнище. Я тихенько пішла на звук і побачила Його...   Мені стало так страшно... Я ніколи так не боялася... Це був якийсь ірраціональний страх... Я бігла кудись назад, спіткнулась об когось, впала, і згадала про кулон Кароліни... Я не сподівалась, що це допоможе, та мала спробувати...

          — Тобі пощастило, що грифон відчув, що ти в небезпеці і на деякий час нейтралізував чари... Так би теж там лежала, і ми б вас не скоро знайшли,- з осудом промовив Нік.

          — Ходімо, покажеш, де той тунель,— підвівся Сентрокк.   
          Клер слухняно відвела їх в той коридор, в якому вчора вони відкрили потайні двері. Намацавши потрібну цеглину, вона натисла на неї і прохід знову відчинився.

           — Будьте тут,— кивнув їм Алекс і пішов в темну порожнину у стіні. 
          Клер скоса поглянула на Ніка, він стояв похмурий і невдоволений, мовчки думаючи про щось своє.

          — Користуючись моментом, доки ми наодинці, я хотіла вибачитися,— промовила вона. Нік кинув на неї здивований погляд, та дівчина продовжила:— я вчора була під дією чарів і не контролювала свої дії. При здоровому розумі я б ніколи не посягнула на ваш особистий простір. Вибачте, що я вчора, вела себе некоректно і вішалася на вас.

          На якусь мить Нік застиг, не знаючи як реагувати. Нарешті він промовив, трохи охрипшим голосом:

         — Не варто перейматися, я розумію. 
         Настала ніякова тиша. За кілька хвилин Нік вирішив її порушити.

          — То ви втягли в це Моргана? Розповіли йому все?

           — Ні,— захитала головою Клер.— Я наполягла, щоб інші нічого йому не казали про Дрейка. Він ніби повірив в історію зі зниклими студентами... Відговорював нас, казав, що це погано закінчиться... Пропонував мені лишитися... 

           — Лише тобі?— його це зачепило.

           — Він хвилювався за мене, вважав, що я найвразливіша...

           — Який турботливий,— хмикнув Нік. 
           — Так,— кивнула сама собі Клер.— Він турботливий,— вона зітхнула.

         Дівчина не дивилася на Блекка і тому не помітила, як він ще більше спохмурнів. Вона була збентежена своїми почуттями. Дін проявляв до неї увагу, піклувався, ставився з повагою і, хоч і  приваблював її , та  не так як холодний і зверхній чоловік, що стояв поруч. Її тягло до нього, немов магнітом. Та дівчина була впевнена, навіть якщо б його не було проклято, серед сотень його шанувальниць, він би не обрав її.  

            Нік же, в свою чергу, закипав від злості. Йому не подобалося, що принц проявляв до неї увагу, не подобалося, навіть думати про те наскільки близька їх дружба... І чи ще дружба? Чи може вони вже перейшли на наступний рівень. Від цих думок ставало тільки гірше. 
             Якби не з'явився Алекс, Нік напевно задав би те питання, яке його так мучило. 
           
•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
            
              Марго поспішала до кімнати Кароліни з флаконом у руках. Зілля було готове і не можна було гаяти часу. Надто довго вона була в обіймах Смерті. 
               Увійшовши до кімнати, Марго кинула здивований погляд на Клер, що сиділа на дивані з купою книг, та вирішила не звертати увагу. 
             — Готово,— промовила вона підійшовши до ліжка.  Блекк та Алекс напружено піднялися зі своїх місць і затамувавши подих спостерігали, як Марго влила зілля до рота Кароліни.  Першу хвилину нічого не відбувалося. 
             — Малганіс? Чи щось відчуваєш?— стурбовано спитав Алекс.