Розділ 8

   Наступного дня, коли Клер після сніданку чекала, поки сусідки віднесуть свій посуд на спеціальний стіл, до неї підійшли троє хлопців. Вони чимось були між собою схожі: накачані та кремезні і поводилися так ніби вони тут головні.

       — Клер Д'Арк?— спитав один з них.

       — Так,— кивнула дівчина, не розуміючи що їм від неї треба.

       — Я Олівер Д'Арк, син Олівії Д'Арк,— почав той, що стояв посередині, він мав найбільш діловитий вигляд.— Це мої друзі, брати Джастін та Джек Д'Арки.

       — Рада познайомитись,— зніяковіло кивнула Клер, розуміючи, що це реальні жителі Північних островів.
       — Нам треба поговорити,— рішуче промовив Олівер.

       — Вибачте, але мені вже треба поспішати на уроки,— натягнуто усміхнулась Клер і спробувала по тихому втекти.
      Один з "друзів", чи то Джастін, чи то Джек, міцно схопив її за лікоть:

      — Ти не зрозуміла? Це не прохання.

      — Ви робите мені боляче,— обурилася Клер.

      — Хто твої батьки?— спитав Олівер, не звертаючи уваги на її обурення.

      — Я не забов'язана з вами говорити і не буду відповідати на ваші питання.

     — Ти що не зрозуміла? — почав той же "друг".— Це син Олівії Д'Арк, спадкоємець правительки Островів. Ти забов'язана відповідати на його питання.

      Клер злякано на нього подивилася, незнаючи, що відповісти. Вона озирнулася в пошуках допомоги: та нажаль вона була біля самого виходу із приміщення, дівчата про щось захоплено розмовляли с Ріком, а викладачі вже пішли із їдальні.

      — Мені здається, панна не хоче продовжувати з вами бесіду,— промовив знайомий голос.— Заберіть геть свої руки.— Дін Морган легким рухом звільнив руку Клер з міцної хватки Джастіна-Джека.  

     — Не втручайся,— гаркнув другий помічник Олівера.— Це справи Клану.

     — Ви не на території клану,— зауважив Дін.— Якщо панна не хоче з вами розмовляти, лишіть її у спокої і не розпускайте руки.

      — Ще поговоримо,— прошипів Олівер невдоволено, помітивши вдалині куратора бойових магів.

     —  Клер, дозвольте я вас проведу?— Дін обережно взяв Клер під руку і повів геть.

     Д'Арки мовчки гнівно дивилися їм вслід. Джек спитав:

    — Ти впевнений, що це вона?

    — Цілком. Ми ніколи її раніше не бачили, звідки вона взялася? Вона точно донька дядька Говарда.

    — Повідомимо Пані Регенту?— спитав Джастін.

     —  Поки не варто турбувати матір, потрібні докази.

    …………………........

       Дін Морган відвів схвильовану Клер до дверей аудиторії зіллєваріння і зупинився:

        — Схоже рятувати вас стає моєю звичкою. Як ви?

        — Добре, дякую,- кивнула Клер.— І можна вже на "ти",— посміхнулась вона.

         — Що вони хотіли?

         — Питали про батьків, я незнаю що їм від мене треба...— захитала головою вона.

         — Зрозуміло,— задумливо кивнув він.— Клер, користуючись можливістю, чи можу я попросити тебе бути моєю парою на балу?

         — Я не проти,— кивнула дівчина. Вони разом увійшли в аудиторію і зайняли свої місця. 
          Одразу за ними увійшла Марго Калло, гучно грюкнувши дверима.
         — Доброго дня, адепти,— промовила вона, окинувши невдоволеним поглядом напівпорожню аудиторію.— Де інші?

        — Думаю, ще в їдальні,— промовив Дін Морган.

        — Що ж почекаємо,— сердито зітхнула вона, сівши за стіл. За пару хвилин двері відчинилися і в приміщення зайшли всі інші учні. Пані Калло мовчки простежила за ними поглядом і почекала коли вони повсідаються:— Почнемо? Відкривайте свої зошити . Сьогодні запишемо теорію, а на наступному уроці підемо на вулицю, збирати трави, які знадобляться нам в майбутньому.

    ..…………………..………………

      Наступною в розкладі була монстрологія. Вони вийшли на вулицю  і рушили до звіринцю, де їх вже чекав викладач - сивий дідусь з довгим білосніжним волоссям і великим шрамом на лівій половині обличчя, його ліве око закривала срібна пов'язка. Він доброзичливо окинув їх поглядом і посміхнувшись промовив:

        — Добрий день, адепти. Я ваш викладач з монстрології Сіверій Хант. На моїх уроках ви дізнаєтесь які бувають монстри, як з ними взаємодіяти, кого варто остерігатися, а хто може бути корисним. Може комусь з вас пощастить знайти свого фамільяра саме на наших заняттях. Я познайомлю вас з усім різноманіттям фауни нашого світу, навчу перемагати різну нечисть, яка може вам загрожувати.

       Він відкрив високі ковані ворота і впустив студентів всередину своїх володінь. Звіринець являв собою велике приміщення з безліччю вольєрів пообидва боки від широкої стежини, котра вела вглиб розгалуджуючись і оминаючи безліч окремо відгороджених ділянок, де мешкали різноманітні істоти. Це було щось накшталт зоопарку, але звірі тут були незвичайні. Деякі ділянки були огороджені решіткою, деякі лише імпровізованим парканчиком.

       — Сьогодні ми познайомимось з мешканцями звіринця,— продовжив пан Хант.— В вольєрах, що не загороджені решіткою, ті істоти котрі мають господаря або не несуть небезпеки для оточуючих. До решіток краще не підходити. Хто буде погано засвоювати предмет — буде тут відпрацьовувати, щоб краще засвоїти матеріал,— хитро посміхнувся викладач. 
        Він підійшов до першого "вольєра", котрий не мав жодної огорожі, лише зелену галявину і невелику дерев'яну споруду, схожу на сарай. Сіверій Хант присвиснув і на його поклик вийшов із сараю мешканець вольєру: великий білосніжний пегас. Тварина підійшла ближче і, фиркнувши, з'їла запропонований смаколик. 

       — Це — Фелікс, улюбленець ректора і його фамільяр.— Хант погладив рукою його білосніжну гриву і поманив студентів йти далі.— В наступному вольєрі улюбленець покійного Ортела, чорний вовк, він не вийде до нас, ще не пережив втрату,— сумно зітхнув викладач, потім вказав рукою далі.— Там вольєр фамільяра Сентрокка, незнаю на місці він чи ні... може колись вам вдасться його побачити, він неперевершений...