Розділ 7

     Марго Калло, невизнана донька одного відомого мага, втомлено дивилася на конспектуючих студентів. День тільки почався, а вона вже відчувала втому від учбового процесу. Викладання взагалі ніколи не входило до її планів... Ще з тих часів коли вона була просто студенткою, вона мріяла вийти заміж та вести безтурботне світське життя. Та не склалося, за її плечима була низка невдалих романів, порожніх обіцянок та марних сподівань.

       — Пані Калло, коли ми будемо варити зілля?— відволікла її від думок одна з студенток.

      — Через кілька тижнів, коли вивчите теорію,— зітхнула Марго. 
      Вона вже кілька днів думала про те, як привернути увагу Алекса Сентрокка, а він ніби навмисне її ігнорував та зберігав між ними дистанцію, що дуже дратувало Марго. Ще й Кароліна дивно поводилася, не хотіла допомагати в складній справі зваблення Алекса. Більше того, згадка про нього у розмові  вводила її в якийсь ступор.
     " Треба влаштувати посиденьки з Кароліною, ми разом придумаємо як впоратись з бойовим магом...— подумала Марго,— ми завжди вигадуємо під вино щось цікаве...". Прийнявши це рішення вона задоволено обперлася об спинку крісла і задумливо подивилася у вікно.

•••••••••••••••••••••••••••••••••

      Під час медитації в кабінеті пані де Халл, сьогодні була присутня і Кароліна Хеллфайр. Вона пильно спостерігала за марними спробами Клер відчути відповідь своєї стихії. Дівчина сиділа в позі лотоса і намагалася зосередитися, перед нею стояла ємність з водою з якою вона мала щось зробити. Та все було марно. Клер ця ситуація починала дратувати, вона поступово закипала і ось ось мала вибухнути.

         — Глибоко дихай, не поспішай, спробуй очистити розум,— мабуть в сотий раз повторила Анна.

         — Я не розумію, як його очищати...— невдоволено пробурчала дівчина.

       — Ми вже все спробували,— зітхнула Анна тихенько, щоб чула лише Кароліна. Вона розгублено заламувала руки, незнаючи що ще спробувати:— і чаї, і практики... Я бачу потенціал, відчуваю неймовірну силу, але вона не те що некерована, вона ніби замерзле озеро, ніякої відповіді...

         — Десь я подібне бачила... маю деякі ідеї,— промовила Кароліна насупившись.— Дякую Анно.- Вона посміхнулась колезі.— Не хвилюйся, ми розберемося.

          — За всю мою практику, це перший провал...— стурбовано промовила Анна тихо.

       — Це не провал, просто складний випадок. Завтра розбурхаємо те озеро і зможеш з нею працювати,— запевнила її Кароліна. Вона повернулася до Клер і вже голосніше сказала:— Клер, іди відпочивай, готуй доповідь для Блекка, завтра після занять зайдеш до мене в кабінет.

          — Добре,— Клер ніби цього і чекала, одразу кинулася збирати речі. На виході вона кивнула Анні:— до побачення, пані Анно.

           — До зістрічі,— відповіла Анна.
 

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

           Коли замок повільно накрили сутінки, Марго, прихопивши пляшку ігристого, неспішно підійшла до дверей Хеллфайр. Важко описати словами її здивування, коли вона замість подруги побачила на порозі Алекса.

         — Я...а... де Кароліна?— розгублено спитала вона.

       — Вона ще не прийшла,— знизав плечима Алекс.— Щось затримується сьогодні.

       Марго звернула увагу на його розслаблені рухи і розстібнутий комір сорочки, він поводився по хазяйськи, ніби вдома.

        — Зрозуміло...— кивнула Марго, вона вже зібралась йти, озирнувшись спитала:— А чому її немає, а ти тут?

        — А я її чекаю і гуртуюсь до завтрашніх уроків. Їй щось переказати?

        — Так,— розгублено кивнула вона,— скажеш, що я заходила... Була в мене справа до неї...

         Марго пішла геть до своїх апартаментів, повернувши за ріг вона зіткнулася з Кароліною,що задумливо йшла до себе. Невдоволено насупивши губи, Калло тицьнула їй пляшку:

           — Бажаю успіхів з Алексом,— і, з гордо піднятим підборіддям, пішла геть.

          Кароліна розгублено закліпала, через кілька секунд, коли вона зрозуміла, що трапилося, промовила не літературну лайку і закотивши очі побігла за подругою:

          — Марго, стривай...Я не знала як тобі сказати...

         — Словами треба було спробувати, словами. Це зовсім не важко...— пробурмотіла Марго.

         — Не було можливості...— спробувала викрутитися Кароліна.

         — Можливостей була ціла купа,— Марго різко зупинилася.— Коли я сиділа, будувала плани, можна було сказати: " Почекай, люба, тут така справа, ми з ним разом". Я б просто переключилася на когось іншого.

            — Пробач,— винувато промовила Кароліна.

            — Я маю йти, потім поговоримо,— відмахнулась Марго і поспішила геть.

           Кароліна розгублено подивилася їй в слід і пішла до себе. Увійшовши до кімнати вона поставила пляшку на стіл і втомлено впала на ліжко.

           — Щось трапилося?— Спитав Алекс, він відклав на стіл кинджал, котрий до цього часу чистив.

            — З Марго не гарно вийшло, образилася на мене,— зітхнула вона.