Розділ 3

     Коли Клер повернулася до кімнати, відкривши двері побачила,на одному з пустуючих раніше ліжок, свою нову сусідку. Її світле волосся було заплетене в дві довгі коси з вплетеними в них квітами, а легка зелена сукня підкреслювала всі вигини її тіла. Незнайомка ніби сяяла зсередини, її білосніжна шкіра, здавалося, світилася якимось теплим ледь помітним світлом. Побачивши Клер дівчина піднялась і по-дружньому посміхнулась:

           — Привіт, схоже ми будемо сусідками, мене звуть Іона, як ти могла вже здогадатись, я — німфа.

          — Привіт, я Клер, рада знайомству,— також посміхнулась у відповідь дівчина.

          — А ти хто?— нерішуче спитала Іона, кинувши задумливий погляд на джинси та просту білу блузку сусідки.

           — В якому сенсі "хто" ?— незрозуміла Клер.

           — Ну, я — німфа, а ти?   

           — А... я — людина... з Північних Островів...— трохи знітилася Клер.

           — Маг, виходить,— кивнула Іона.
        — Мої здібності ще не проявилися... я б не називала себе магом.— Клер присіла на край ліжка і зітхнула.

         — Не хвилюйся, тут тобі точно допоможуть розкрити свій потенціал. Я так хвилювалася що мене поселять з кимось небезпечним, демонами чи вампірами... Слава Матінці Природі, що ти не виявилася кимось з них...

        — Я теж рада, що ти не хтось з них,- засміялася Клер. 
        — Не подумай про мене погано, я не маю нічого проти цих рас,— промовила Іона,— але жити з ними страшнувато...— вона кинула погляд на книги, що принесла Клер і її очі миттєво збільшилися:— Ти була у бібліотеці?
        — Так, вирішила одразу взяти книги, доки інші студенти не приїхали, щоб без черги... А що?

        — Ти бачила бібліотекаря?— злякано спитала Іона прикривши рота пальчиками.

        — Звісно,— кивнула Клер розуміючи переляк сусідки.— Поруч з ним навіть стояти моторошно, не те що дивитися на нього...

       — Ох, Матінка Природа, я так боюсь... Сходиш зі мною? Будь ласка?— вона такими благальними очима подивилася на Клер, що та не змогла відмовити.

   Декілька хвилин по тому, обидві дівчини входили в зал бібліотеки. Іона злякано стисла руку Клер, коли вони наблизилися до стійки, де одразу нізвідки матеріалізувався Личь. Він здивовано повів бровою, чи скоріше тим місцем де вона мала бути, глянувши на Клер та перевів погляд на зблідлу німфу.

         — Перший курс? Який факультет?

      — Стихійна магія,— замість сусідки відповіла Клер. На стіл впала купа книг і невеликий лист паперу.

           — Заповніть формуляр,— холодним голосом промовив Малганіс, та розчинився в повітрі.

          Після всіх формальностей, вони знову повернулись до кімнати. 
        — Брр, який же він моторошний,— промовила Іона здригнувшись, вона тільки тут відчула себе у безпеці. Поклавши книги на столик, дівчина елегантно присіла на краєчок ліжка. Провівши кінчиками пальців по корінцям книг, вона зітхнула:— Схоже доведеться багато вчити...

           — Так, і це тільки на півроку, потім видадуть ще підручники,— кивнула Клер.

          Очі німфи від подиву збільшилися в розмірах:

           — Сподіваюсь, я знайду свою пару раніше ніж здурію від навантаження,— знову зітхнула вона.

           — Що ти маєш на увазі?— не зрозуміла Клер.

            — Я не збираюсь закінчувати університет... Рідні думають, що тут я стану великим магом Природи, але, чесно кажучи, мій потенціал ледве сягає середнього рівня. Я планую знайти тут вигідну партію і все.    

      — Он воно що...— здивувалася Клер.

       — А ти чому тут?  

        Клер не була готова до цього питання, вона зітхнула збираючись з думками, шукаючи як уникнути розмови на цю тему.    

    — Розумієш,— почала вона,— я жила в дуже суворій і консервативній родині... Розмови про магію, були небажані... Тут для мене все нове і незвичне, я поки нічого не планую... Подивимось, як складеться з навчанням.

        — Розумію, я теж сюди втекла від родичів,— з розумінням посміхнулась Іона.

       Двері кімнати відчинилися і в приміщення з величезною валізою увійшла висока темноволоса дівчина, ігриво вихляючи стегнами.

          — Добрий вечір, дівчата,— посміхнулась вона закриваючи двері.  Перед ними стояла справжня красуня, світла шкіра без жодного недоліку, довге темне волосся і блакитні як море очі. Блакитна сукня підкреслювала всі особливості фігури і, на думку Клер, була надто відвертою. Новенька уважним оцінюючим поглядом пройшлася по сусідкам і, очевидно, не знайшовши конкуренток, полегшено зітхнула:- Мене Дженні звуть.

        Після знайомства Дженні також вмовила Клер провести її до бібліотеки. Виявилося, що Личь — місцева знаменитість, про нього чули всі, та мало хто наважувався відвідати його наодинці, навіть старшокурсники його остерігалися.

            Повернувшись з книгами Дженні та Клер побачили, що лишившись на самоті, Іона не гаяла часу дарма, і тепер її ліжко було оповите тонкими стеблами якоїсь рослини з малесенькими білими квіточками.