Глава 63

Світ розірвався на тисячі кривавих шматків у ту саму мить, коли ми з Еріаном обрушилися на площу Елізіуму. Це не був прихід спасителів — це було пришестя кінця. Ми не відчували жалю, не відчували сумнівів. У наших жилах більше не текла людська кров; там вирував рідкий вогонь Первісної Сажі та крижана отрута самої Безодні. Ми стали демонічними богами, і єдиною нашою молитвою був хрускіт ворожих кісток.

— НІ-І-І-І-І! — рев Еріана був настільки нелюдським, що барабанні перетинки у гвардійців на площі просто вибухнули, заливаючи їхні обладунки гарячою кров'ю.

Ми врізалися в ешафот як два стихійні лиха. Дерев’яний поміст під нашими ногами миттєво розлетівся на тисячі трісок, що розлетілися навколо як шрапнель, прошиваючи тіла вартових наскрізь. Кат, який уже почав опускати лезо сокири, навіть не встиг усвідомити свою смерть. Я схопив його за голову своєю пазуристою лапою. Мої пальці, розпечені до білого, ввійшли в його череп як у розтоплений віск. Я не просто стиснув — я випалив його мозок зсередини, а потім просто відірвав голову від хребта разом із залишками плечей і жбурнув цей обрубок у бік королівської трибуни.

Аланіс була прямо під нами. Вона так і залишилася лежати в ракій позі — голова у виїмці плахи, руки за спиною. Вона не поворухнулася. Вона не підняла погляду. Її тіло було тут, але розуму більше не існувало. Вона не розуміла, що це ми. Для неї ці вогняні крила і крижані шипи були просто черговим колом пекла. Вона перебувала в стані такого глибокого заціпеніння, що навіть запах паленої плоті та крики вмираючих не пробивалися крізь її внутрішню темряву.

— УБИЙ-ТЕ! — проричав Еріан, і цей наказ був звернений до самої смерті.

Він змахнув рукою, і вся площа перетворилася на криваву бійню. Крижані списи виростали прямо з-під бруківки, нанизуючи на себе поплічників Валєріуса. Еріан не вибирав цілі — він нищив увесь сектор, де стояли гвардійці та прихвостні ради. Люди перетворювалися на крижані статуї, які в ту ж секунду розліталися на дрібні друзки від звукових хвиль мого реву.

Я розправив крила, і чорне полум’я Сажі ринуло на трибуну, де сиділи Олдос і Валєріус. Вони намагалися втекти, але простір навколо них уже був заморожений Еріаном. Вони були загнані в пастку.

Я влетів на трибуну як вогняний шторм. Першим під мої пазурі потрапив Олдос. Він скиглив, намагаючись закритися руками, але я просто встромив свої розпечені пальці йому в живіт і вирвав кишки разом із частиною хребта. Він ще був живий, коли я кинув його на розпечену підлогу, де Сажа почала повільно пожирати його плоть, клітина за клітиною. Я не давав йому швидкої смерті — я підтримував у ньому іскру життя вогнем, щоб він відчував кожну секунду свого згорання.

Валєріус гарячково намагався сплести якесь закляття, але Еріан опинився поруч миттєво. Він не став чаклувати. Він просто вхопив магістра за обличчя своєю прозорою, крижаною рукою. — Ти любив оману, черв’яку? — прошипів Еріан, і з його пальців почав вириватися абсолютний холод.

Очі Валєріуса миттєво замерзли і лопнули, перетворившись на крижану крихту. Еріан почав повільно виривати його магічні канали прямо з тіла, виморожуючи душу магістра частинами. Валєріус намагався кричати, але його легені вже були заповнені рідким азотом. Ми розривали їх обох одночасно. Я виривав шматки плоті з Олдоса, а Еріан перетворював нутрощі Валєріуса на замерзле сміття.

На площі панував хаос. Всі поплічники, всі, хто брав участь у змові, нищилися без розбору. Моя Сажа котилася вулицями Елізіуму як чорна лава, спопеляючи казарми гвардії та будинки тих дворян, що підтримали зраду. Еріан заморожував цілі загони солдатів, що намагалися чинити опір — вони просто розсипалися пилом під ударами крил.

Ми вбили раду. Всіх до одного. Вони корчилися на трибуні, розірвані моїм вогнем та льодом Еріана. Ми не залишили в живих жодного, хто мав відношення до катувань Аланіс. Площа була завалена трупами, але ми продовжували нищити. Це була тотальна зачистка.

Аланіс... вона все ще була там, на пласі. Нерухома. Зламана. Вона не бачила, як я розірвав Олдоса навпіл. Вона не бачила, як Еріан перетворив Валєріуса на крижаний пил. Для неї нічого не змінилося. Вона залишалася в ракій позі, чекаючи на смерть, яка так і не прийшла, бо ми самі стали цією смертю для всіх інших.

Я стрибнув назад на ешафот, важко дихаючи чорним димом. Моя демонічна подоба пульсувала від надлишку сили та крові. Я стояв над нею — монстр із вогняними очима, вкритий нутрощами її ворогів.

— Ми вбили їх, — проричав я, але вона не здригнулася.

Еріан підійшов з іншого боку. Його білі очі світилися мертвим світлом. Він подивився на Аланіс і з жахом зрозумів, що вона навіть не дихає нормально. Її подих був поверхневим, майже непомітним. Вона була в стані повного емоційного та психічного колапсу.

— Аланіс... — Еріан простягнув руку, але зупинився. Його пальці були вкриті крижаною кров’ю Валєріуса.

Ми знищили всіх. Елізіум більше не мав уряду, не мав гвардії, не мав тиранів. Ми перетворили верхівку міста на попіл і лід за лічені хвилини. На площі залишилися лише ми, вона і тисячі обманутих людей, що в жаху забилися по кутках, спостерігаючи за розправою богів.

Але перемога була гіркою. Ми дивилися на неї — на нашу королеву, яка продовжувала дивитися в тирсу ешафоту. Вона була зламана настільки глибоко, що наш прихід, наша розправа над Олдосом і Валєріусом нічого не значили для неї. Ми вирвали її з пазурів смерті, але не змогли вирвати її з лап божевілля, куди її загнали ці виродки.