Глава 58

Галас у залі став нестерпним. Голоси Каспіана та Еріана змішувалися в один суцільний гул, що розривав мені череп. Вони вже не просто звинувачували мене — вони шматували повітря своїми Ключами, перетворюючи розкішний мармур на поле бою. Іній Еріана стикався з іскрами Сажі Каспіана, створюючи навколо них химерний туман, у якому вони виглядали як два демони, що ніяк не поділять свою здобич.

— Досить... — мій голос був ледь чутним шепотом, але всередині мене вже здіймалася хвиля, яку неможливо було втримати.

— Що ти сказала, Королево?! — Каспіан різко розвернувся до мене, важко дихаючи.

— Тобі неприємно чути правду про свій «прейскурант»? Тобі хочеться, щоб ми знову стали твоїми зручними тінями?

Я відчула, як Ключі на моїх руках раптом затихли. Це була та сама тиша, що настає перед епіцентром шторму. Я зробила крок уперед, і натовп придворних, що досі жадібно ловив кожне слово скандалу, раптом відхлинув до стін. Навіть Олдос зблід і зробив пів кроку назад.

— Я СКАЗАЛА — ДОСИТЬ! — мій крик розірвав простір. Чорна магія вибухнула з моїх рук, наче розпечена смола, гасячи іскри Каспіана і розбиваючи лід Еріана.

Брати застигли. Вони вперше побачили в моїх очах не біль, не ревнощі, а чисту, випалену пустку.

— Ви прийшли сюди як Принци і Магістри, — почала я, і мій голос тепер бринів холодним металом, від якого заніміли зуби в кожного присутнього.

— Ви думали, що ваші минулі заслуги, ваші титули і ваша магія дають вам право приходити в мій дім, на мій бал, і судити мою честь? Ви думали, що можете безкарно поливати мене брудом, натякаючи на мою «продажність» прямо перед моїми підданими?

Я підійшла до Каспіана так близько, що бачила кожну капілярну сіточку в його розлючених очах. — Ти називав мене шльондрою, Каспіане? Ти, який привів сюди цю дівчину тільки для того, щоб вона лизала твої рани після того, як ти втік? Ти, який проміняв нашу вірність на піратську вольницю, а тепер смієш рахувати мої гроші?

Я розвернулася до Еріана. — А ти, Магістре? Ти розпинався про мій «прейскурант»? Ти, чий порядок тримається на страху, і хто привів леді Елеонору лише як прикрасу до свого замерзлого его? Ви обидва — ніхто. Ви — вигнанці, які намагаються здаватися героями.

Я підняла руки, і Ключі засяяли таким яскравим, мертвим світлом, що присутні закрили очі.

— Прямо тут, перед усім Елізіумом, я оголошую свою волю! Владою, даною мені цією короною, я позбавляю вас усіх прав, усіх титулів та привілеїв! Каспіане — ти більше не Лорд Південних морів. Ти — безіменний бродяга. Еріане — ти більше не Магістр Білої Вежі. Ти — звичайний чаклун без права голосу в моїх землях. Ваші землі конфісковані, ваші імена стерті з сувоїв Елізіуму!

Зала ахнула так гучно, наче впав сам звід стелі. Брати застигли, приголомшені. Вони не очікували, що я наважуся на такий випад — позбавити їх самого фундаменту їхнього існування прямо посеред балу.

— Забирайте своїх ляльок, свій отруйний бруд і забирайтеся геть із мого палацу! — я вказала пальцем на двері.

— Щоб вашого духу не було в межах міста до світанку! ГЕТЬ!

Каспіан стиснув кулаки, його обличчя перекосилося від люті, він хотів щось вигукнути, але тут сталося те, чого він очікував найменше. Мара, яка досі стояла за його спиною, різко висмикнула свою руку з його долоні.

— Лорд без титулу? — вона процідила це з такою крижаною огидою, що Каспіан на мить занімів.

— Ти казав, що ти — майбутній володар Елізіуму. А виявилося, що ти — просто пірат зі згорілим серцем, якого вигнали з палацу як паршивого пса. Мені не потрібен такий чоловік, Каспіане. Я не для того витрачала свій час на невдаху, який навіть колишню жінку не може поставити на місце.

Вона розвернулася на своїх високих підборах і, не озираючись, зникла в натовпі, який уже почав гидливо розступатися перед «колишнім лордом».

Еріан подивився на Елеонору, очікуючи підтримки, але вона лише мовчки відійшла від нього на кілька кроків. Її погляд був сухим і діловим. — Мій батько укладав угоду з Магістром Білої Вежі, — холодно промовила вона.

— А не з людиною, яка втратила розум через емоції і титул за одну ніч. Прощавай, Еріане. Наша домовленість анульована.

Брати залишилися стояти в центрі зали — розбиті, принижені, без титулів, без статусу і без жінок, які мали стати їхнім щитом проти моєї болі. Натовп придворних, який ще годину тому шукав їхньої прихильності, тепер відверто сміявся, свистів і вигукував образи їм у спини.

Вони повільно, наче в тумані, попрямували до виходу під цей глумливий хор. Кожен їхній крок відлунював у моєму серці, як удар молота.

Я дивилася їм у спини, відчуваючи, як усередині мене все перетворюється на попіл. Психічне напруження згасло. Лишилася тільки мертва, крижана апатія. Я вигнала єдиних, кого кохала. Я знищила їх, щоб врятувати свої залишки гордості.

Олдос підійшов до мене, його обличчя світилося тріумфом. Він простягнув мені перо і сувій, де вже були підготовлені укази про конфіскацію їхнього майна.

— Ти вчинила як справжня королева, Аланіс. Тепер підпиши... заради безпеки країни.

Я взяла перо. Мої пальці не тремтіли. Мені було абсолютно байдуже, що в цих паперах — смертний вирок братам чи податки на хліб. Я поставила свій підпис, відчуваючи, що підписую власний кінець.