Глава 46

Шостий місяць мого нового життя став часом, коли я нарешті перестала впізнавати власне відображення у дзеркалах палацу. Валєріус допоміг мені випалити з душі ту болючу пам’ять про Каспіана та Еріана, яка раніше не давала мені дихати. Він відкрив мені очі на їхню справжню суть, на те, як вони збиралися використати моє почуття заради влади. І тепер, коли їх не було поруч, я нарешті почала відчувати, що таке справжня, тиха відданість. Олдос став моїм єдиним джерелом світла в цьому порожньому палаці.

Гроза, що накрила столицю тієї ночі, здавалася мені не загрозою, а великим очищенням. Небо розколювалося від блискавок, які осявали мої покої холодним білим світлом. Раптом Ключ на моєму зап’ясті здригнувся — це був різкий, пекучий імпульс, від якого перехопило дихання. Я відчула знайомий запах гару та раптовий холод, що прошив моє тіло. Спогади про тих двох чоловіків знову намагалися прорватися крізь мої захисні стіни.

— Ні... залиште мене... — прошепотіла я, притискаючи руку до грудей. Я більше не хотіла відчувати їхній біль. Я хотіла бути вільною.

Двері моєї спальні відчинилися тихо, і запах сталі та сухої хвої миттєво заповнив кімнату, витісняючи привиди минулого. Олдос увійшов так, ніби відчував мій стан на відстані. Він завжди знав, коли мені стає страшно.

— Аланіс, — його голос пролунав низько і так ніжно, що моє серце миттєво заспокоїлося.

— Ви знову боретеся з їхніми тінями. Ви не повинні бути наодинці з цим мороком.

Він підійшов до мене зі спини, і я відчула його міцне тепло. Його руки обережно, але владно лягли мені на талію, притягуючи до себе. Я заплющила очі, дозволяючи собі просто розчинитися в цій впевненості. Олдос не був магом, він не був воїном-напівбогом, як Каспіан. Він був просто чоловіком, який був поруч, коли я помирала від самотності. Моїм єдиним вірним лицарем.

— Допоможи мені забути їх, Олдосе, — промовила я, розвертаючись у його обіймах і впиваючись пальцями в його плечі. — Будь ласка... зроби так, щоб я не відчувала цього холоду. Я хочу відчувати тільки тебе. Тільки твою щирість.

Олдос нічого не відповів словами. Його відповідь була в його очах — там палала така пристрасть і відданість, якої я ніколи не бачила раніше. Його губи накрили мої жорстко і водночас жадано. Це був поцілунок людини, яка кохає мене по-справжньому, без магічних ключів чи таємних планів. Я бачила в ньому свій єдиний порятунок.

Він підхопив мене на руки, і через мить я відчула під собою прохолоду шовкових простирадл. У напівтемряві, що осявалася спалахами грози, Олдос почав повільно звільняти мене від одягу. Його пальці, грубі та сильні, тремтіли, коли він торкався моєї шкіри. Коли халат зісковзнову на підлогу, я відчула себе неймовірно живою під його поглядом. Він дивився на мене так, ніби я була найпрекраснішим дивом у його житті.

Його губи почали свою подорож від моєї шиї, опускаючись нижче, залишаючи за собою доріжку з гарячих поцілунків. Він діяв так впевнено, наче кожна лінія мого тіла була йому рідною. Його руки стискали мої стегна, залишаючи відчутне тепло на шкірі, і я вигиналася назустріч йому, бо це було реальне життя. Це не було магічне марево — це була плоть, це була пристрасть чоловіка, який готовий був покласти весь світ до моїх ніг.

Коли він нарешті притиснувся до мене всім тілом, я відчула, як Ключ на моєму зап’ясті здригнувся останній раз у конвульсії. Магічний зв’язок із тими, кого я вигнала, намагався відштовхнути його, але я тільки міцніше обхопила Олдоса ногами, притягуючи його до себе. Я хотіла цього тепла. Я хотіла стерти все, що було до нього.

Він увійшов у мене потужним рухом, і я скрикнула, ховаючи обличчя на його плечі. Олдос не був схожий ні на кого іншого. Його ритм був важким, впевненим і таким земним. Він брав мене так, ніби захищав мене від усього світу, витісняючи з кожної клітини мого тіла пам’ять про минуле. Кожен його поштовх вибивав із моєї голови видіння Дзеркала, замінюючи їх цією несамовитою, гарячою реальністю.

— Тільки ти... — хрипко шепотіла я йому у вухо, задихаючись від насолоди.

— Тільки твоє кохання справжнє...

Я вчепилася в його спину, відчуваючи кожним нервом його силу. У цей момент я була готова віддати йому все — свою віру, свою душу, свою корону. Бо тільки він не вимагав від мене бути богинею, він дозволяв мені бути просто коханою жінкою. Я тонула в його обіймах, відчуваючи, як пристрасть забирає залишки моєї волі, залишаючи лише солодке забуття.

Насолода накочувала хвилями, і коли настав момент фінального вибуху, я відчула, як Ключ на моєму зап’ясті ніби згас, ставши просто холодною прикрасою. Я зробила це. Я відкрила своє серце і своє тіло тому, хто цього справді вартий. Я нарешті розірвала те зачароване коло, яке так довго тримало мене в полоні.

Ми лежали в обіймах один одного, поки гроза за вікном не почала вщухати, залишаючи по собі лише спокійний шепіт дощу. Олдос спав поруч, його рука власницьки і водночас ніжно лежала на моєму стегні. Я дивилася в стелю і відчувала неймовірну впевненість. Я була врятована. Я була кохана.

Я була впевнена, що Олдос — мій єдиний щит. Я вірила, що він прийшов у моє життя як дар богів, щоб вилікувати всі мої рани. Мені здавалося, що тепер ми разом зможемо подолати будь-яку бурю, і жодні привиди минулого більше не наважаться порушити мій спокій. У цю хвилину, засинаючи на його плечі, я відчувала себе найщасливішою жінкою в світі, і жодна тінь не затьмарювала мого тріумфу. Я нарешті знайшла те, що шукала — спокій у руках чоловіка, який ніколи мене не зрадить.