Глава 33

Ранок почався з нудотного запаху паленої вощини та холодної вівсянки, яку мені принесла нова служниця. Колишню — ту, що знала мене ще дитиною — Олдос відіслав «через ненадобність». Ця ж дівчина, з наляканими очима та тремтячими руками, навіть не дивилася на мене. Вона ставила тацю і вискакувала з кімнати так швидко, наче я була прокаженою.

Я сиділа біля холодного каміна, загорнувшись у шаль. Ключ на руці здавався просто важким браслетом, який натирав шкіру. Я більше не намагалася викликати іскру. Магія пішла разом із ними.

Двері відчинилися без попередження. Олдос увійшов, поплескуючи себе по стегну складеним сувоєм. Він виглядав задоволеним, і це лякало мене більше за його гнів.

— Ваша Величносте, у нас сьогодні гості, — він підійшов до вікна, безцеремонно розсунувши штори. Я примружилася від різкого світла.

— Приїхали барони з західних земель. Вони незадоволені новими податками. Кажуть, що народ голодує.

Я підняла на нього порожній погляд. — То поясніть їм, куди йдуть ці гроші. Ви ж тепер розпоряджаєтеся скарбницею.

— О ні, люба, — Олдос обернувся, і на його обличчі проступила огидна, масляниста посмішка.

— Це ви поясните. Ви вийдете до них і скажете, що ці кошти потрібні на відновлення... скажімо, вашого приватного саду. Або на нові гобелени. Ви ж королева. У вас мають бути примхи.

Я відчула, як у роті пересохло.

— Ви хочете, щоб вони зненавиділи мене ще більше? Вони ж розірвуть мене, Олдосе.

— Не розірвуть, поки я поруч, — він підійшов і грубо схопив мене за підборіддя, змушуючи дивитися собі в очі.

— Ви зробите так, як я скажу. Ви скажете їм, що Каспіан і Еріан покинули країну через вашу жадібність. Що вони не змогли терпіти ваші запити. Це заспокоїть їхній гнів щодо принців і спрямує його... у правильне русло.

— Я не буду брехати про них, — я спробувала вирватися, але він стиснув пальці сильніше.

— Будете. Бо якщо ні — завтра я видам указ про повне припинення постачання зерна в північні притулки. Ті самі, які заснував ваш любий Еріан. Уявіть, як вони вмиратимуть від голоду, благословляючи ваше ім'я.

Він відпустив мене, і я ледь не впала на стілець. В голові пульсувала лише одна думка: як я до цього дійшла? Чому Ключ мовчить? Чому Каспіан не вривається в ці двері, випалюючи все на своєму шляху?

Я згадала його лист. «Ти — просто камінь на моєму шляху». Камінь не кличуть на допомогу. Його просто обходять або відкидають убік.

— Одягайтеся, — кинув Олдос через плече, прямуючи до виходу.

— Сукня з золотим гаптуванням. Маєте виглядати так, наче ви купаєтеся в розкошах, поки ваші піддані їдять кору з дерев. Це додасть вашій промові... переконливості.

Коли він пішов, я залишилася в тиші, яка тепер здавалася мені живою істотою. Я підійшла до дзеркала і не впізнала себе. Очі завалилися, шкіра стала кольору старого пергаменту. Я була тінню, яку змушували грати роль тирана.

Я не знала, що буде завтра. Я не знала, чи витримаю я цей день. У моєму світі не було планів на роки вперед — було лише наступне болісне зітхання і страх перед кожним кроком Олдоса. Я взяла зі столу важкий золотий гребінь і почала розчісувати волосся, відчуваючи, як кожне пасмо виривається з болем. Це був єдиний біль, який я ще могла контролювати.

За годину я вже стояла на верхній галереї залу засідань. Внизу гули барони — суворі чоловіки в поношених обладунках. Вони дивилися на мене знизу вгору, і в їхніх поглядах я бачила не відданість, а жагу крові. Олдос стояв трохи позаду, поклавши руку мені на талію — жест, який мав виглядати як підтримка, але для мене був зашморгом.

Я відкрила рот, щоб сказати першу заздалегідь підготовлену брехню, і відчула, як Ключ на зап'ясті на мить став крижаним. Але це не була магія. Це був просто холод від каменю, що помирав разом зі мною.