Глава 27

Сріблястий туман у моїй спальні ставав дедалі щільнішим, перетворюючи знайомі обриси меблів на щось неземне, майже казкове. Я відчувала, як кожен подих наповнює мої легені солодким жаром, що розливався по венах рідким золотом. Моє тіло, зазвичай напружене від постійного контролю над магією Ключа, раптом стало неймовірно легким. Я дивилася на них — на моїх Каспіана та Еріана — і бачила в їхніх очах те, чого жадала всі ці місяці: абсолютний спокій і взаємне визнання.

В омані Валєріуса вони підійшли до мене одночасно. "Каспіан" обійняв мене ззаду, його гарячі руки лягли на мій живіт, притягуючи до своїх грудей, які випромінювали знайомий, заспокійливий жар. "Еріан" став попереду, його довгі холодні пальці ніжно торкнулися мого підборіддя, змушуючи підняти голову.

— Ти занадто довго тримала все в собі, Аланіс, — прошепотів "Еріан", і його голос відлунював у моїй голові тисячею обіцянок.

— Тобі більше не потрібно обирати. Ми — твоя опора. Ми — твій єдиний шлях.

Я закинула голову назад, впираючись потилицею в плече "Каспіана", і заплющила очі. Це було досконало. Я відчувала себе в безпеці, оточена вогнем і льодом, які більше не воювали між собою. В моїй свідомості виник образ єдиного ідеального чоловіка, чию пристрасть я тепер могла прийняти без залишку. Я почала цілувати пальці "Еріана", а потім розвернулася в обіймах "Каспіана", впиваючись у його губи з такою несамовитістю, якої ніколи не дозволяла собі в реальності.

Я шепотіла їм обом, що кохаю їх однаково, що тепер ми будемо правити цим світом разом, і ніщо не зможе нас роз'єднати. Я зривала з них одяг, мої рухи були швидкими й впевненими — я була крадійкою, що нарешті знайшла свій найголовніший скарб. В ілюзії я витворяла такі речі, від яких повітря в кімнаті, здавалося, мало б спалахнути. Я віддавала кожному з них стільки палкої пристрасті, наче намагалася компенсувати всі дні наших суперечок.

А за стіною, у темряві таємного коридору, справжній Каспіан і справжній Еріан стояли, прикуті до магічного дзеркала, наче до стовпа ганьби.

Каспіан бачив, як я — його пташка, яку він оберігав від кожного лихого погляду — з неймовірною спрагою пещу чоловіка, що мав його обличчя, але водночас звертаюся до іншого з такою ж ніжністю. Завдяки чарам Валєріуса, він не чув моїх зізнань у коханні. Він чув зовсім інше.

— Дивись на нього, мій королю, — магічно змінений голос "Аланіс" лунав у вухах Каспіана. — Хіба цей вогняний дурень може дати мені те, що даєш ти? Він лише інструмент. Я приручила його, як собаку, щоб він охороняв мій трон, поки ми насолоджуємося справжньою владою.

Каспіан похитнувся. Його обличчя, зазвичай засмагле і повне життя, стало попелясто-сірим. Він бачив, як я цілую "другого", як я сміюся над "його" незграбністю, і кожне моє слово (яке він вважав правдивим) вбивало в ньому воїна. Його руки, що могли розтрощити камінь, тепер безсило висіли вздовж тіла. Перша сльоза — важка і гаряча — скотилася по його щоці, і там, де вона впала на обладунок, вогонь його душі згас із шипінням. Він не міг більше на це дивитися, але магічне дзеркало не відпускало його погляду.

Еріан стояв поруч, не ворушачись. Він перетворився на живу крижану статую. Його очі, зазвичай гострі й аналітичні, тепер були порожніми. Він бачив, як я віддаюся пристрасті з "Каспіаном", бачив мою насолоду, яку він вважав купленим акторством. В його вухах мій голос звучав ще жорстокіше:

— Еріан думає, що його розум — це ключ до всього. Наївний... Він лише книга, яку я вже прочитала і викинула. Мені потрібна його магія льоду, щоб охолоджувати моє вино, і більше нічого.

Для Еріана це було гірше за смерть. Він завжди боявся бути лише інструментом, лише тінню свого брата чи батька. І тепер та, якій він довірив свої найтемніші таємниці, підтверджувала його найгірші страхи. Його серце, що й так було схильне до холоду, тепер остаточно вкрилося товстим шаром вічної мерзлоти. Він більше не відчував болю — тільки порожнечу, яка була набагато страшнішою.

Я ж у своїй спальні, на широкому ліжку, застеленому м'яким шовком, продовжувала свою "виставу" для тіней. Я була на піку щастя, гадаючи, що брати нарешті примирилися і прийняли цей союз. Я вигадувала нові й нові способи показати їм свою вдячність, не підозрюючи, що кожним своїм рухом я заганяю ніж у серця справжніх чоловіків, які стояли лише за кілька кроків від мене.

Минув час, який для мене здавався вічністю насолоди, а для них — вічністю пекла. Нарешті Валєріус, що стояв за їхніми спинами в коридорі, закрив оглядове вікно гобеленом.

— Ви бачили достатньо, принци, — прошепотів він, і в його голосі було стільки удаваного співчуття, що воно могло б отруїти ціле королівство.

— Вона ніколи не кохала вас. Ви були лише сходинками до її величі. Ключ обрав її, бо вона вміє бути безжальною.

Каспіан першим відійшов від стіни. Він йшов, хитаючись, наче п'яний. Його вогонь більше не світив йому дорогу — він згас, залишивши по собі лише холодний попіл у грудях. Він не сказав жодного слова братові. Він просто пішов геть, до стайні, щоб зникнути в нічній темряві.

Еріан залишився стояти ще на мить. Він повільно повернув голову до Валєріуса. Його очі були наче дві крижинки, в яких не було ні краплі людського тепла.

— Вона більше не існує для мене, — вимовив він голосом, від якого іній вкрив стіни коридору.

— Те, що в тій кімнаті... це просто м'ясо.