Глава 23

Ранок увірвався в покої безжальним світлом, що пробивалося крізь важкі оксамитові штори. Я прокинулася від того, що мені було надто жарко і водночас нестерпно холодно. Каспіан спав, розкинувшись на половині ліжка, його важка, гаряча як залізо рука перегороджувала мені шлях до виходу, наче живий засув. Еріан же сидів у кріслі навпроти ліжка — він уже встиг одягнути свіжу сорочку і зараз приводив до ладу свій клинок, повільно проводячи точильним каменем по сталі. Мелодійний, дратівливий звук вжик-вжик розрізав тишу.

— Ти не спав, — прохрипіла я, намагаючись обережно відсунути лікоть Каспіана.

— Хтось має стежити за тим, щоб цей замок не злетів у повітря, поки мій брат марить перемогами, — Еріан навіть не підняв очей, але його рухи стали ще повільнішими, виваженішими.

— Твої генерали вже дві години топчуться під дверима, Аланіс. Вони хочуть бачити Ключ. І вони хочуть знати, хто з нас сьогодні віддаватиме накази.

Каспіан різко розплющив очі. Він не прокидався повільно — він просто вмить став готовим до бою. Почувши голос брата, він сів, ігноруючи те, що простирадло сповзло з його торсу.

— Накази віддаватиме той, у кого вистачить духу взяти на себе відповідальність, — Каспіан кинув лютий погляд на Еріана.

— Ти знову взявся за своє? Вирішив пограти в "господаря замку", поки я відпочивав поруч із жінкою, яку ми обидва ледь не втратили вчора?

Еріан нарешті відклав меч і підвівся. Він підійшов до ліжка, зупинившись саме з того боку, де лежала я.

— Поруч із нею? Ти лежав на ній, Каспіане. Я бачив, як вона намагалася вдихнути під твоєю вагою посеред ночі. Твій захист більше схожий на задуху.

— А твоє спостереження — на хворобливу пристрасть, — відрізав Каспіан, піднімаючись на ноги. Він став на повний зріст, вивищуючись над братом.

— Ти сидів там усю ніч і дивився на нас? Це твій спосіб бути ближче? Через споглядання?

Я сіла, загорнувшись у ковдру, відчуваючи, як між ними знову натягується та сама невидима нитка, що ось-ось лопне.

— Припиніть це, — мій голос звучав втомлено.

— Ви знову робите це. Кожна ваша фраза — це спроба вколоти іншого моїм ім'ям.

— Бо твоє ім'я — це єдине, що зараз має значення, — Еріан нахилився до мене, ігноруючи важке дихання брата за своєю спиною. Він простягнув руку, щоб прибрати пасмо волосся з мого обличчя, але Каспіан миттєво перехопив його зап'ястя.

Повітря в кімнаті знову почало густішати.

— Не торкайся її, поки на тобі ця маска холодної ввічливості, — процідив Каспіан.

— Ти злий, бо вона заснула в моїх обіймах, а не в твоїх кріслах. Признай це.

— Я злий, бо ти поводишся як власник таверни, що виграв приз у кості! — Еріан вирвав руку, і іній миттєво вкрив підлогу навколо його чобіт.

— Вона — королева цього Ключа! А ти виставляєш її як свій трофей перед кожним слугою, що заходить із водою!

— Я виставляю її як жінку, яку я кохаю! — вигукнув Каспіан, і вогонь у каміні спалахнув до самої стелі.

Слово "кохаю" зависло в повітрі, наче камінь, що впав у тихе плесо. Еріан завмер. Я теж. Каспіан сам, здавалося, злякався того, що сказав, але він не відвів погляду.

— Ось воно що... — промовив Еріан після довгої паузи. Його голос тепер був ледь чутним, але в ньому відчувалася така гіркота, що мені захотілося закрити вуха. — Ти вирішив привласнити собі навіть це почуття. Думаєш, якщо ти вимовив це першим, то твоє право сильніше?

— Я просто не боюся правди, на відміну від тебе, — Каспіан крок за кроком наближався до брата. — Ти ховаєшся за стратегіями, планами та політикою. А я відчуваю її шкіру. Я відчуваю, як вона здригається, коли я поруч. Тобі несила це визнати, бо тоді твій ідеальний світ розвалиться.

Еріан повільно повернувся до мене. У його сріблястих очах була така буря, яку не змогла б стримати жодна магія льоду.

— Аланіс... — почав він, але Каспіан знову вклинився між нами.

— Не смій, — Каспіан поклав руку мені на плече, притискаючи до себе.

— Не смій використовувати свою витонченість, щоб збити її з пантелику. Вона знає, хто був із нею вчора.

— Я теж був із нею! — голос Еріана нарешті зірвався на крик. — Я був там кожну секунду! Я відчував кожен її біль як свій! І те, що я не намагаюся випалити на ній своє ім'я, не означає, що я відчуваю менше!

Я дивилася на них і розуміла — ми не розтягуємо пристрасть. Ми розтягуємо агонію двох сердець, які не вміють ділити. Сюжет дійсно став лише фоном для цієї нескінченної дуелі поглядів і жестів.

— За дверима — генерали, — нагадала я, встаючи з ліжка. Ковдра спала, залишаючи мене в одній тонкій сорочці, але мені було байдуже. — Якщо ви вийдете до них такими, вони зрозуміють, що імперією правлять не принци, а два ревнивих дурні. Ви хочете цього?

Обидва замовкли. Каспіан стиснув кулаки, а Еріан знову взявся за свій меч, хоча його пальці помітно тремтіли.

— Ми вийдемо разом, — сказав Еріан, не дивлячись на брата.

— Але це нічого не змінює.