Глава 15

Ранок у Сховищі не приніс спокою. Перші промені сонця, що пробилися крізь розколину в стелі, висвітили картину, яка ще вчора здавалася неможливою. Я прокинулася на холодному камінні постаменту, але мені не було холодно. З одного боку мене обіймав Каспіан, чиє тіло навіть уві сні випромінювало жар, наче розпечене горно. Його важка рука владно лежала на моїх ребрах, пальці злегка стискали шкіру, ніби він навіть несвідомо боявся, що я зникну. З іншого боку, відвернувшись до світла, лежав Еріан. Його дихання було рівним, але я бачила, як напружилися м’язи на його спині, щойно я поворухнулася. Він не спав. Він чекав.

Я спробувала піднятися, але рука Каспіана смикнулася, притягуючи мене ближче.

— Куди це ти зібралася, пташко? — його голос був низьким, хрипким від сну та вчорашнього божевілля. — Світ ще не знає, що в нього нові господарі. Зачекай хвилинку.

— Світ не чекатиме, поки ти виспишся, Каспіане, — кинув Еріан, різко сідаючи. Він обернувся, і його очі, сріблясті в ранковому світлі, одразу знайшли мої.

— Подивися на неї. Вона вже думає, як втекти. Старі звички крадійки так просто не зникають, чи не так, Аланіс?

Я сіла, прикриваючи наготу залишками плаща, і виклик у моєму погляді змусив Еріана примружитися.

— Я не збираюся тікати, — спокійно відповіла я, хоча серце калатало як шалене.

— Але я не хочу, щоб нас застали тут у такому вигляді. Королівство чекає на пояснення. Ви вбили свого батька...

— Ми вбили тирана, — перебив Каспіан, теж піднімаючись. Він став за моєю спиною, і я відчула його гарячі губи на своєму плечі.

— І зробили це разом. Хоча дехто, — він кинув косий погляд на брата, — занадто захопився тим, щоб тримати Аланіс за руки, поки я приймав на себе вогонь.

Еріан підвівся — витончений, холодний, небезпечний навіть без обладунків. Він повільно підійшов до нас, і я побачила, як жовна заграли на його обличчі.

— Я тримав її, щоб вона не згоріла від твоєї неконтрольованої люті, брате. Твій вогонь завжди був занадто грубим. Тобі бракує витонченості. Як у магії, так і в ліжку.

Каспіан різко встав, і повітря навколо нього почало тремтіти від жару. Ревнощі, які вони намагалися придушити під час битви, вибухнули з новою силою тепер, коли ворога не було.

— Витонченості? — Каспіан зробив крок до брата.

— Ти називаєш витонченістю те, як ти тремтів, коли вона торкнулася тебе? Ти ледь не заморозив Сховище від власного збудження, Еріане. Не вдавай із себе крижаного принца. Ми обидва знаємо, що ти відчуваєш до неї ту саму спрагу, що й я.

— Досить! — я встала між ними. Ключ на моїй руці злегка вібрував, реагуючи на їхній конфлікт.

— Ви знову починаєте це? Ви тільки що знищили людину, яка тримала вас у рабстві роками! Невже ви хочете зруйнувати все зараз через те, хто з вас краще цілує чи міцніше тримає?

Обидва замовкли, але напруга нікуди не зникла. Вона висіла в повітрі, густа, як патока. Каспіан дивився на мене з відвертою жагою, його погляд ковзав по моїх ключицях, опускаючись нижче, туди, де плащ ледь прикривав груди. Еріан же дивився глибше, ніби намагався прочитати мої думки, і в цьому погляді було стільки прихованого болю та власницького інстинкту, що мені стало важко дихати.

— Вона права, — нарешті вимовив Еріан, хоча його очі все ще обіцяли Каспіану розплату.

— Нам потрібен план. Але не думай, брате, що я забув, як ти дивився на неї вночі. Вона належить до династії, а не особисто тобі.

— Вона належить самій собі, — відрізала я, намагаючись знайти свій одяг серед уламків.

— І якщо ви хочете, щоб я залишилася з вами, вам доведеться навчитися ділити не тільки владу, а й повітря, яким я дихаю.

Каспіан підійшов до мене ззаду, обережно прибрав волосся з моєї шиї й прошепотів так, щоб чув і Еріан:

— Ми навчимося, пташко. Але не чекай, що це буде мирне співіснування. Я не віддам жодного сантиметра твоєї шкіри без бою. Навіть йому.

Еріан лише криво посміхнувся, піднімаючи з підлоги мій розірваний корсет.

— Бій тільки починається, — сказав він, простягаючи мені тканину.

— І повір, Аланіс, холод буває набагато підступнішим за вогонь. Він проникає всередину повільно, поки ти не зможеш жити без його дотику.

Я взяла корсет, відчуваючи, як пальці Еріана на мить затрималися на моїх. Це був не просто дотик — це був виклик. Каспіан зашипів, і я зрозуміла: попереду у нас тисячі сторінок боротьби, ревнощів і пристрасті, від якої плавитиметься не тільки каміння, а й самі наші душі.

— Одягайтеся, — сказала я, намагаючись, щоб мій голос не тремтів.

— Попереду довгий день. І я хочу бачити, як ви будете пояснювати своїм генералам, чому їхня нова королева — колишня злодійка, а їхні принци не можуть поділити одну жінку.

Ми вийшли зі Сховища, але я знала: справжня в'язниця для нас трьох — це наші почуття, з яких жоден не зможе вирватися.                                                                        

                                                                             *   *   *

              Вітаю вас! Оновлення виходитимуть щодня, тому не загубіть цю історію серед інших -                           підпишиться на мене, додайте у бібліотеку і дайте знати сердечком❤️, що вона варта того.Дякую                                                                   Вам любі читачі))))