Глава 12

Кроки короля зверху відлунювали в камінні, наче удари молота по ковадлу, але тут, у серці Сховища, час ніби зупинився. Холодне сяйво кришталевої фігури відбивалося в очах Еріана, який все ще притискав мене до себе. Його рука, крижана й владна, повільно піднялася від моєї талії вище, ковзаючи під тканину сукні, що дивом трималася на мені після втечі.

— Ти відчуваєш це, Аланіс? — прошепотів він мені прямо в губи, ігноруючи хаос навколо.

— Мій батько прийшов за металом, але він не знає, що справжній скарб уже заплямований нами. Ти пахнеш Каспіаном... його вогнем і потом. Це зводить мене з розуму більше, ніж будь-яка магія.

— Зараз не час для ревнощів, Еріане! — я спробувала відштовхнутися, але моє тіло зрадницько вигнулося назустріч його холоду. Контраст між залишками жару Каспіана в моїй крові та цим новим, гострим морозом викликав майже болючий сплеск насолоди. — Він розірве нас, якщо знайде тут!

— Нехай дивиться, — Еріан зухвало посміхнувся, і в його погляді спалахнула темна, порочна іскра.

— Нехай бачить, як те, що він вважав своєю спадщиною, віддається його синові.

Він різко притягнув мене за потилицю, впиваючись у мої губи поцілунком, який на смак був як іній і заборонена жага. Я застогнала, відчуваючи, як його язик впевнено завойовує мій рот, поки його пальці стискали мої груди крізь розірваний корсет. Це було безумство — віддаватися пристрасті, коли смерть стоїть за дверима, але це безумство було єдиним, що давало мені сили не збожеволіти.

Раптом стіна Сховища вибухнула білим полум’ям.

— Геть від неї! — рик Каспіана змусив нас відскочити один від одного.

Він влетів у залу, завалений уламками каміння. Його сорочка була розірвана, на грудях виднілися свіжі опіки, а очі палали так, ніби він сам став втіленням пекла. Він важко дихав, і кожен його видих виривався хмаркою пари.

— Ти привів його за собою? — Еріан миттєво став перед мною, закриваючи моє напівоголене тіло від погляду брата.

— Я стримував його, скільки міг! — Каспіан зробив крок до нас, його погляд впав на мої розпухлі від поцілунків губи та безладний одяг.

— Але бачу, ти часу не гаяв, брате. Поки я стікав кров'ю, ти вирішив спробувати її на смак?

— Вона сама цього хотіла, — кинув Еріан, і я побачила, як між ними знову спалахнуло те саме вбивче суперництво.

— Їй потрібен був холод, щоб загасити ту пожежу, яку ти в ній розвів.

— Припиніть! Обидва! — я вийшла вперед, розриваючи їхній магічний зв’язок. Мої груди важко здіймалися, а магія Ключа в руці пульсувала в такт моєму збудженню та гніву.

— Ви поводитеся як пси над кісткою! Ваш батько вже тут, а ви ділите моє ліжко?

— Не ліжко, Аланіс, — Каспіан підійшов впритул, ігноруючи крижані шипи, що виросли під ногами Еріана. Він схопив мене за обличчя, змушуючи дивитися на нього.

— Я ділю твоє життя. І якщо я маю померти сьогодні, я хочу знати, що ти відчуваєш мій вогонь востаннє.

Він накрив мої губи своїми — грубо, владно, з присмаком крові й гарячого металу. Це був поцілунок людини, якій нічого втрачати. Його руки безцеремонно ковзнули вниз, стискаючи мої сідниці й притискаючи мій таз до свого напруженого тіла. Я відчула його силу, його нестримне бажання, яке не міг загасити навіть страх перед смертю.

Еріан зашипів від люті, і в його руці сформувався крижаний клин, але в цей момент повітря в Сховищі розпеклося до біла.

— Як зворушливо, — пролунав голос короля, від якого каміння почало плавитися.

— Мої сини, гордість династії, гріються в обіймах дрібної крадійки, поки моє королівство стоїть на порозі хаосу.

Старий король стояв у розломі стіни. На ньому не було обладунків — лише проста мантія, яка диміла від надлишку сили. Його погляд, холодний і нелюдський, пройшовся по моєму тілу, затримуючись на Ключі, що вріс у мою шкіру.

— Каспіане, Еріане... відійдіть від неї. Вона — лише посудина. Коли я дістану з неї те, що мені належить, від неї не залишиться навіть попелу.

— Тільки через мій труп, батьку, — Каспіан розвернувся до нього, випускаючи з рук стовпи вогню, але водночас він не відпускав моєї руки.

— І через мій, — додав Еріан, стаючи з іншого боку.

Я опинилася між ними — двома чоловіками, які ще хвилину тому готові були вбити один одного за мій поцілунок, а зараз готувалися померти, щоб захистити мою наготу від батьківського гніву. Це був пік нашої гри. Мої пальці судорожно стиснули Ключ. Я відчула, як сила вогню і льоду, отримана від них обох цієї ночі, почала резонувати, створюючи всередині мене щось третє. Щось значно небезпечніше за них усіх.

— Ви хочете Ключ? — я вигукнула, і мій голос пролунав немов відлуння тисячі голосів. Моя сукня остаточно розійшлася по швах, коли з моєї шкіри почало вириватися сліпуче світло.

— Тоді підійдіть і візьміть його!

Я бачила страх у погляді короля і дике захоплення в очах братів. Це вже не було бойове фентезі. Це була магічна еротика вищого порядку, де пристрасть стала зброєю, а моє тіло — полем битви, на якому вирішувалася доля світу.