Глава 11

Темрява підземель була не просто відсутністю світла — вона здавалася живою істотою, що липла до шкіри холодною вологою. Ми з Еріаном бігли так довго, що мої легені почали горіти, а кожен крок відгукувався пульсуючим болем у скронях. Еріан не відпускав моєї руки, і його крижана магія зараз була єдиним орієнтиром, що не давав мені впасти у цьому нескінченному лабіринті.

— Ми вже близько, — важко дихаючи, промовив він.

— Ти відчуваєш? Стіни стають теплішими. Це давня кров Елізіуму пульсує за камінням.

— Я відчуваю тільки страх, Еріане, — відказала я, на мить зупиняючись, щоб перевести подих.

— Твій батько... він уб'є Каспіана, якщо не знайде Ключ. Ми маємо повернутися!

Еріан різко розвернувся до мене, притискаючи до холодної стіни. Його обличчя в напівтемряві здавалося висіченим із блідого мармуру, а очі світилися примарним сріблом.

— Слухай мене уважно, Аланіс, — його голос був тихим, але владним.

— Каспіан знає, що робить. Він — майстер маніпуляцій, навіть із власним батьком. Якщо ми зараз повернемося, ми просто віддамо йому те, за чим він полював сорок років. Ти хочеш, щоб цей старий божевільний отримав владу над життям і смертю?

— Звісно, ні, але ціна занадто висока! — я спробувала вивільнити руку, але він стиснув моє зап'ястя міцніше, водночас іншою рукою ніжно торкаючись моєї щоки.

— Ціна вже сплачена тією ніччю, яку ми провели разом, — прошепотів він, схиляючись до мого вуха. Його дихання було прохолодним, але слова обпікали.

— Ти тепер частина нас. Ти — третій елемент, якого нам не вистачало. Без тебе Ключ — просто залізяка. З тобою — це зброя, здатна змінити світ.

Він наблизився так близько, що я відчула твердість його м'язів під тонкою сорочкою. Попри небезпеку, моє тіло зрадницьки відгукнулося на його близькість. Хімія, що виникла між нами в спальні, нікуди не зникла — вона лише трансформувалася в щось гостріше, підживлене адреналіном погоні.

— Ти знову намагаєшся мене спокусити, Еріане? — я подивилася йому прямо в очі, намагаючись зберегти залишки самовладання.

— Тут? У підземеллях, поки твого брата, можливо, катують?

— Я не спокушаю тебе, я нагадую тобі, хто ти є, — він раптом впився в мої губи поцілунком. Це не було ніжне прощання чи палке зізнання. Це був виклик. Його язик діяв наполегливо, вимагаючи відповіді, і я не втрималася. Мої руки самі собою поповзли вгору, заплутуючись у його сріблястому волоссі.

На кілька секунд світ навколо зник. Не було короля, не було погоні, не було страху. Була лише ця дика, заборонена насолода в самому серці небезпеки. Він відсторонився так само раптово, як і почав, залишаючи мої губи палаючими.

— Тепер йдемо, — кинув він, знову хапаючи мене за руку.

— Сховище прямо за цією поворотом.

Ми вийшли до величезних дверей, зроблених із невідомого металу, що переливався всіма кольорами веселки. На них не було ні замків, ні ручок — лише заглиблення у формі трикутника.

— Ось воно, — прошепотіла я, виймаючи Ключ із кишені.

— Але Каспіан казав, що потрібні ви обидва. Потрібен вогонь і лід.

— Його вогонь уже в тобі, Аланіс, — Еріан став за моєю спиною, обхоплюючи мої руки своїми. — Ти прийняла його силу цієї ніччю. Ти — носій його іскри. А я... я дам тобі холод, щоб ти не згоріла заживо, коли замок відчиниться.

Я вклала Ключ у заглиблення. Тієї ж миті стіни здригнулися. Метал під моїми пальцями почав розжарюватися. Я відчула, як у моїх жилах закипає кров — це була магія Каспіана, що прокинулася у відповідь на контакт із артефактом. Мені здалося, що я зараз спалахну, як смолоскип, але в цей момент Еріан притиснувся до мене всім тілом, пропускаючи крізь мою шкіру потоки цілющого холоду.

— Тримайся, кохана, — прошепотів він, і його голос звучав прямо в моїй голові.

— Не відпускай. Відкрий його!

Я закричала, коли біле світло залило все навколо. Ключ почав обертатися, руйнуючи печатку, що стояла віками. Двері повільно, зі стогоном стародавнього каменю, почали розходитися в сторони.

За ними не було золота чи прикрас. Там було порожнеча, наповнена мерехтливими зорями, і в самому центрі — постать, закована в кришталь. Постать, яка була неймовірно схожа на мене.

— Боги... — видихнула я, роблячи крок уперед.

— Що це за місце?

— Це початок нашої нової імперії, — Еріан стояв поруч, і в його погляді я побачила не лише захват, а й щиру любов, яку він так довго ховав за маскою цинізму.

— Або нашого кінця. Бо я чую, як батько зламав волю Каспіана і вже спускається сюди.

— Тоді нам треба поспішати, — я обернулася до нього, відчуваючи, як у мені пульсує сила обох братів. — Якщо ми хочемо хепі-енду, нам доведеться за нього поборотися.

— Я з тобою, Аланіс, — він взяв Ключ, який тепер став частиною моєї руки, і ми приготувалися зустріти останню битву цієї ночі.

                                                                         * * *

            Вітаю вас! Оновлення виходитимуть щодня, тому не загубіть цю історію серед інших -                           підпишиться на мене, додайте у бібліотеку і дайте знати сердечком❤️, що вона варта того.Дякую                                                                   Вам любі читачі))))