Глава 8

Ключ на мармуровому столі пульсував м’яким золотавим світлом, відкидаючи довгі тіні на обличчя братів. Я стояла перед ними, загорнута лише в тонке простирадло, відчуваючи, як магія артефакту відгукується в моїй крові. Це було неймовірно: те, за чим я полювала місяцями, зараз лежало на відстані витягнутої руки.

— Ну що, Аланіс? — голос Еріана розірвав тишу. Він підійшов ближче, ігноруючи важке дихання Каспіана.

— Ти отримала те, чого хотіла. Тепер твоя черга доводити, що ти варта нашої довіри. Або ти візьмеш його і втечеш, як звичайна злодійка?

— Я не злодійка, Еріане, — я підняла підборіддя, дивлячись йому прямо в очі.

— Я та, хто змусила вас двох вперше в житті діяти разом. Хіба це не більша магія, ніж той метал на столі?

Каспіан зробив крок до мене, його рука владно лягла мені на плече. Його дотик обпікав, але цього разу в ньому не було агресії, лише якась дика, первісна туга.

— Вона права, — глухо мовив Каспіан.

— Ми дали їй Ключ. Але Сховище не відкриється без нас обох. Ти ж знаєш це, брате. Потрібен вогонь, щоб розплавити печатку, і лід, щоб загартувати замок. Сама вона нічого не вдіє.

— То ви хочете сказати, що ми тепер... партнери? — я перевела погляд з одного на іншого.

— Ви, я і ця небезпечна таємниця, що лежить у підземеллях Елізіуму?

— Не просто партнери, — Еріан усміхнувся, і в його очах спалахнув азартний вогонь.

— Ми пов’язані. Кров’ю, магією і цією ніччю. Аланіс, ти ж не думала, що ми просто віддамо тобі все і відпустимо спати?

Він простягнув руку і повільно, майже невагомо, провів пальцями по моєму відкритому плечу, якраз там, де не було руки Каспіана. Я здригнулася від контрасту температури. Жар Каспіана праворуч і холод Еріана ліворуч створювали всередині мене справжній шторм.

— Що ви пропонуєте? — мій голос став хриплим.

— Вже майже світанок.

— Я пропоную завершити те, що ми почали, — Каспіан притягнув мене ближче до себе, його губи торкнулися моєї скроні.

— Але тепер без суперечок. Ти сказала, що не хочеш обирати. Добре. Відчуй нас обох. Зараз.

— Каспіане, це вже занадто... — почала я, але Еріан раптом опинився з іншого боку, обхоплюючи мою талію.

— Хіба не цього ти хотіла, пташко? — прошепотів срібний маг мені у вухо. Його дихання лоскотало шкіру, викликаючи хвилю мурашок.

— Ти хотіла бачити, на що ми здатні. Ти хотіла інтриги. Ось вона. Ми обидва жадаємо тебе. І ми обидва не відступимо.

Я опинилася в пастці, про яку потай мріяла, але якої боялася понад усе. Два найвпливовіші чоловіки королівства, запеклі вороги, зараз тримали мене так, ніби я була їхнім спільним скарбом.

— Ви зведете мене з розуму, — видихнула я, закидаючи голову назад.

— Ми лише відкриваємо твій справжній потенціал, — Каспіан почав повільно спускати простирадло з моїх плечей.

— Ти — центр нашого всесвіту цієї ночі. І ми не дозволимо тобі забути це відчуття.

Простирадло нарешті впало на підлогу, залишивши мене абсолютно беззахисною під їхніми поглядами. Каспіан і Еріан перезирнулися — цього разу без ненависті, а з якоюсь мовчазною, суворою домовленістю. Вони почали обсипати моє тіло поцілунками: Каспіан — палкими, вимогливими, Еріан — прохолодними, дражнючими.

— Ти відчуваєш цей резонанс? — прошепотів Еріан, торкаючись губами моєї шиї.

— Наша магія сплітається навколо тебе.

— Ти — наш Ключ, Аланіс, — додав Каспіан, підхоплюючи мене під стегна і вкладаючи назад на шовкові простирадла.

— Справжній Ключ до всього, про що ми мріяли.

Це була ніч неймовірних відкриттів. Я відчувала кожну мить, кожен дотик, кожен подих. Моє тіло стало провідником для їхньої сили. Ми були єдиним цілим — полум’ям, кригою і чистою енергією життя. І десь там, на краю свідомості, я розуміла: коли зійде сонце, світ уже ніколи не буде таким, як раніше. Бо тепер я не просто шукачка пригод. Я — жінка, яка підкорила двох вовків Елізіуму.