Глава 7

Повітря в спальні стало настільки густим від магічної напруги, що мені здавалося, ніби я дихаю розплавленим сріблом. Каспіан і Еріан стояли по обидва боки від мене, наче два хижаки, що зацькували здобич, але ніяк не могли вирішити, кому дістанеться право першого удару.

— Ти справді думаєш, Еріане, що вона повірить твоїм солодким обіцянкам про Ключ? — Каспіан вимовив це з такою зневагою, що по стінах пробігли іскри справжнього вогню.

— Ти ж продаси її власному батькові, як тільки вона набридне тобі в ліжку.

— Принаймні, я не вдаю з себе благородного лицаря, — Еріан ледь торкнувся мого підборіддя холодними пальцями, змушуючи мене дивитися йому в очі.

— Аланіс, скажи мені, хіба ти не відчуваєш, як він тисне на тебе своєю «опікою»? Тобі ж душно поруч із ним. Тобі потрібен простір, який можу дати тільки я.

— Ти даси їй не простір, а клітку з льоду! — гаркнув Каспіан, перехоплюючи руку брата і відкидаючи її від мого обличчя. — Не смій торкатися її своїми брудними чарами.

— О, то тепер мої чари «брудні»? — Еріан випростався, і навколо нього закрутилася паморозь.

— А твій вогонь, який ледь не спопелив її сукню в екіпажі, — це, звісно, прояв вищої любові?

Я відчувала, як у мені закипає лють, змішана з диким, майже тваринним збудженням від їхньої суперечки.

— Замовкніть! Обидва! — я різко відштовхнула руки Каспіана і сіла, натягуючи на груди шовкове простирадло.

— Ви поводитеся як хлопчаки, що ділять дерев’яний меч! Каспіане, ти кажеш про захист, але сам не випускаєш мене з обіймів ні на секунду. Еріане, ти обіцяєш волю, але при цьому вже зараз намагаєшся маніпулювати моїми почуттями. Чому я маю вірити хоч одному з вас?

— Тому що я люблю тебе, Аланіс, — раптом тихо сказав Каспіан. Це зізнання пролунало як вибух у тиші кімнати.

Еріан розсміявся — голосно і цинічно.

— Любиш? Ти побачив її три години тому на балу! Ти просто хочеш володіти її магією крові, щоб нарешті посунути батька з престолу. Не бреши їй, брате. Це виглядає жалюгідно.

— А ти? — я перевела погляд на Еріана.

— Ти пропонуєш мені Ключ. Навіщо? Що ти хочеш натомість?

— Тебе, — просто відповів він, і в його погляді на мить зникла холодна іронія. — Я хочу, щоб ти подивилася на нього і зрозуміла, що він — лише тінь того, ким можу бути я. Я хочу бачити його поразку в твоїх очах, коли ти обереш мій лід замість його полум'я.

— Бачиш, Аланіс? — Каспіан знову схилився до мене, ігроруючи брата.

— Для нього ти лише спосіб ударити мене болючіше. Його «любов» — це отрута, присипана снігом.

— А твоя — це пожежа, яка залишає після себе лише попіл! — вигукнув Еріан. — Аланіс, ходімо зі мною. Прямо зараз. Мій екіпаж чекає біля чорного входу. Я віддам тобі Ключ ще до того, як зійде сонце.

— Вона нікуди не піде! — Каспіан схопив мене за плечі, притягуючи до себе.

— Аланіс, залишся. Я доведу тобі, що мої почуття справжні. Я відкрию для тебе Сховище сам, без допомоги цього зрадника.

Я дивилася на них, і моє серце розривалося на шматки. Каспіан дарував пристрасть, від якої плавилася душа, а Еріан обіцяв таємниці та свободу, про яку я мріяла все життя. Обидва були харизматичними, владними і неймовірно красивими в цьому магічному сяйві.

— Ви пропонуєте мені вибір між вогнем і льодом, — промовила я, відчуваючи, як по щоці котиться сльоза. — Але я не хочу згоріти і не хочу замерзнути. Я хочу бути собою.

— Ти зможеш бути собою тільки поруч із сильним чоловіком, — в один голос сказали брати, і тут же знову люто перезирнулися.

— Ви навіть говорите однаково, — гірко посміхнулася я.

— Знаєте що? Мені потрібно подумати. Наодинці.

— У цьому домі ніхто не буває наодинці, — прошепотів Еріан, роблячи крок до ліжка і сідаючи з іншого боку від мене.

— Але ми можемо дати тобі час... до ранку.

— Так, — погодився Каспіан, хоча його пальці все ще судорожно стискали тканину мого простирадла. — До ранку. Але пам’ятай, Аланіс: той, кого ти не обереш, стане твоїм найзапеклішим ворогом.

Вони обидва залишилися в кімнаті, занурившись у мовчазне протистояння. Я лежала між ними, відчуваючи жар одного і холод іншого, і розуміла, що ця ніч — лише початок великої гри, де на кону не тільки Ключ, а й саме моє життя.

Ніч тяглася, мов густа смола, просякнута пахощами магії та чоловічого поту. Я лежала нерухомо, затиснута між двома полюсами сили, і відчувала, як кожна клітинка мого тіла вібрує від напруги. Каспіан дихав важко, його жар проникав крізь ковдру, обпікаючи мені спину. Еріан, навпаки, завмер, наче крижана статуя, але я знала, що він не спить — я відчувала його пильний погляд на своїй потилиці.

— Ти не заснеш, Аланіс, — тихий шепіт Еріана розрізав тишу, наче лезо бритви.

— Твоя аура палає так яскраво, що засліплює мене. Ти боїшся?

— Вона не боїться, — обірвав його Каспіан, не відкриваючи очей, але я відчула, як його рука владно лягла мені на талію поверх простирадла. — Вона просто чекає, поки ти нарешті зникнеш. Твоя присутність тут — як скалка в оці.