Нове життя

"Наша мета - позбавляти цей світ від неприємних Творцю."  (с) Світлоносний Ллін

  Теократія Ллін завжди дотримувалася слів їхнього богообраного і знищувала всю нежить, та й всі інші раси, що потрапляли до їм на очі.

  На головній площі Святої Розы, столиці теократії, збирався новий конвой зі свіжоспіманими відьмами та відьмаками.  Маленькі дівчатка та хлопчики від восьми до чотирнадцяти років, що були позначені прокляттям та володіли здібностями до певного виду магії.  Дехто щойно дізнався про ці нові сили, а дехто вже навчився використовувати свої здібності для виживання чи особистого блага.  Цієї ночі чергову партію повезуть у Ліс Кінг.  Величезна ділянка дикої місцевості, де лютують злі й жахливі тварюки на кшталт драконів, нежиті, гоблінів, іноді навіть трапляються демони та інші жахливі й дикі істоти, туди звозили маленьких власників прокляття з країни і залишали на смерть.  Однією з цих нещасних є головна героїня цієї історії - відьмочка Арія.

Скрип воза, тяжке чвакання кінських копит по свіжому бруду, злива, холод і голод, все це додавало ще більше страху і смутку до, і без того жахливого розриву з батьками.  Поруч сиділи й інші, хтось тихо ридав у коліна, хто вже змірився з судьбою, а хтось тримає себе в руках і дивиться на оточуючих з розумом.  Арія була з перших, цей світ не справедливий і жорстокий, просто тому, що на шиї з'явилася пара лусочок.  Її життя зруйновано і дуже скоро перетвориться на пекло.

  — Такі малі, й у Ліс Кінг?  Я розумію, що вони прокляті і принесуть нам лише лихо, але чому не можна їх просто спалити на багатті?  — спитав молодий стражник, що супроводжував віз із бранцями.

  — А тобі не казали? Якщо їх спалювати, то з пополом, містом розлітається і їх прокляття, після чого це розростеться у величезну катастрофу, — відповів тому старий вояк.

  Решта поїздки пройшла в повній напруженням тиші.  Проте тривала вона не довго.  Дорога перервалася і попереду було видно величезну стіну дерев, якої не було кінця, ні з боків ні в глибині.

— Нехай душі ваші, грішні, забере під опіку Світлоносний Ллін на тому світі... Та відведе вас до Творця, бо ви не винні в гріху своєму.  Однак, ваші душі вимагають очищення і звільнення від цього зла, — смиренно та спокійно пробурмотів молитву священик, після чого схвально кивнув двом охоронцям і ті поспішили відчинити двері возів.  Ще троє зайшли всередину і почали волочити проклятих до лісу. Хтось брав за руки, хтось за волосся, а хтось повний огидності брав на руки і кидав на лісову траву.  Після звільнення одна з маленьких відьом почала буянити.  Її пальці почала огортати зеленіюча кислота і дівчинка почала кидати її у своїх пленителів. Молодий солдат, не встигнувши зреагувати, впав на землю вже з черепом що виднівся замість обличчя, інші воїни були більш розторопні і, схопивши свої арбалети, застрелили бунтівничку на місці.

  Інші дівчата вже змирилися з їхньою долею і не хотіли давати опір, а після показової "страти" - тим більше.

  — Ви несете лише горе та біду! Вирушайте в глиб лісу, і не повертайтесь! — крикнув священик у бік дівчаток, а ті, своєю чергою, кинулися подалі від солдатів глибоко в дрімучий ліс.

  Арія бігла вся в сльозах і в страху спотикаючись об кожний корч, або коріння падаючи в бруд, і псуючи без того вже пошарпану і забруднену сукню.

"Я більше не можу. Я тут помру."  Пролунало в голові у дівчинки, яка сиділа на землі, не припиняючи ридати.  Навколо чулися різні звуки: то ворони каркають, то табун, можливо єдинорогів, проскакує десь далеко, бо хто ще може жити у магічному лісі, то чиєсь виття чується з усіх боків.  Але найбільше відрізняється величезний гуркіт за річкою.  Дівчинка, від безвихідності, почала йти на цей гуркіт сподіваючись, що це буде якийсь звір, що швидко закінчить її страждання і життя у цьому світі.  Дійшовши до місця звуку, вона побачила величезного зеленого дракона, що тільки-но приземлився.  Його луска переливалася на похмурному світлі, а по всьому тілу бачилися сліди від пазурів та шрами, а очі горіли світло-жовтим світлом. Наче Арія прийшла за смертю, але інстинкт самозбереження взяв гору і та почала тікати в інший бік.  Помітивши незнайомку, що втікає, дракон почав говорити.

— Стій, людське дитя, не бійся мене, я просто старий дракон, який хоче знати, що ти тут робиш? — Спокійно і велично вимовив дракон.

Дівчинка різко зупинилася, оскільки майбутнього вона вже не має, то чому б і не послухати справжнього дракона?

— Ти вмієш говорити? Я гадала, що дракони не вміють говорити, а тільки дихають вогнем.  — тремтячим голосом відповіла тому Арія.

— Ми, дракони, набагато розумніші за вас, смертних, але я звернувся до тебе не заради простої розмови. Я бачу, що ти втратила надію в своїй душі. Чому ти одна в цьому небезпечному, за вашими мірками, лісі? — з кожним його словом відчувалось гаряче дихання, немов у літній день  теплий вітер дув крізь багаття. 

— Нас називають проклятими відьмами. Бачиш ці лусочки у мене на шиї? Це моє прокляття, через нього я можу випадково знищити ціле місто. За це, мене та ще кілька таких самих нещасних невільників, привезли сюди, та вигнали назавжди.  — розповіла дівчинка і по її щоках знову почали литися сльози.

— Лусочки?  – Дракон придивився до шиї дівчинки, – А-а-а, бачу. Це драконяча луска, точно тобі кажу. — вдумливо вимовив величезний змій. — Можливо, ти та, хто мені потрібний... Я хочу розповісти тобі частину історії цього лісу. Двісті тридцять років тому, я та мій брат, охороняли цей ліс від втручання у його життя вас, смертних. – його голос звучав спокійно, але щось зле відчувалось, коли той згадав свого брата. — Але найважливіше, що тут було, то це джерело молодості. Воно давало цьому лісу красу і життя, скрізь цвіли квіти, літали метелики та світлячки, безліч простих тварин мешкали тут. Але одного дня, мій брат, будучи достатньо довірливим, послухав якусь смертну відьму. Вона набрехала йому, що джерело насправді опоганює ліс, оскільки в ньому міститься кров демонів. Що його неможливо знищити і тільки випивши всю воду до дна, можна врятувати навколишні землі. Так він і зробив, після цього він разом з лісом став сильно змінюватися. Розум брата, як і цей ліс, поглинув туман, а все мирне життя почало в'янути, даючи місце руйнівним силам та смертоносним тварюкам. Мій родич став уявляти себе повелителем світу і почав вимагати від мене повної покори. Від того моменту він більше не був мені братом, і тут почалася наша битва. Йде вона й донині, мій колишній брат, Алаказай, привів у ліс смертних, які прислуговують йому і тепер у мене мало шансів урятувати цей світ. Але завдяки тобі, у мене з'явилася надія. Отож, тепер я не один, разом із тобою ми поміняємо ситуацію. — нарешті в, до цього майже беземоціональних очах з'явилася якась іскра.