Розділ 1. Передгрозова тиша.

 У 7 - Б класі середньої школи номер 13, що мирно стояла на краю міста, панувала підозріла тиша. І це не була звичайна тиша - це була тиша перед магічним штормом. Бо на календарі значилося: п'ятниця 13 - го, тринадцята п'ятниця 13 - го святкування за всю історію школи, - з гордістю заявила класний керівник Меланія Артурівна Горгонюк. 

-Діти, сьогодні надзвичайний день! - оголосила вона увійшовши до класу з величезним казаном, накритим чорною вівтарною скатертиною.

-Ми святкуємо! Традиції не можна порушувати! 

-А що в казані? - прошепотів Лука Шепітко до Богдана Привидюка. 

-Можливо, зілля на щастя... або на перевірку з алгебри, - відповів Богдан Привидюк по - філософськи.

 Учні знали: коли Меланія Артурівна в настрої святкувати - чекати слід або феєричного уроку, або тотального провалу шкільної системи на очах усього педагогічного колективу. 

 У шкільному коридорі пахло вареними сосисками й дезодорантом "Тайфун".

-Це ти намагався викликати духа Геометрії? - шепнув Богдан Привидюк, спершись ліктем на шафку.

-Я? Та я його боюсь більше, ніж контрольної, - озирнувся Лука Шепітко, ховаючи під курткою старовинну географічну карту. 

 І тут - тріск. Лампа замиготіла. Дзвінок завив, як сирена. А підлога під ногами 7 - Б трохи зітхнула. 

 З цього все й почалося. 

 Їдальня дзижчала як вулик. Діти їли бутерброди, сперечались про домашку. І раптом хтось випадково оживив гречку, і вона організувала міні - революцію в каструлі. У кутку біля тарілки з підгорілим сирником, сидів пан Олег Вікторович - викладач фізики. Він сумував. Не через сирник. 

 А через те, що Артур Відьменко, його найздібніший, але занадто самовпевнений учень, виконав контрольну роботу на 12 балів, і тепер очікує заслужену 12 - ку.

-В світі немає ідеалу, - бурмотів Олег Вікторович, колупаючи виделкою котлету на тарілці. Навіть Ейнштейн помилявся. А цей нахаба хоче "12"!

 У цей момент шкільна їдальня засвітилася зеленувато - жовтим сяйвом - магія активувалася через надмір емоцій та... карму від вчорашньої недовареної каші. Пироги почали співати формули. Стіл номер п'ять почав обчислювати коефіцієнт тертя самостійно. А тарілка з яблучним компотом зависла в повітрі, почала крутитись і цитувати Ісаака Ньютона.

-Олеже Вікторовичу, - промовила вчителька хімії і за сумісництвом директорка Соломія Костянтинівна Кривозер, з'являючись із парами азоту позаду. - Це Ваша злість запустила магічний резонанс у зоні харчування, - сказала вона.

-Просто не хотів ставити Відьменку 12! Він... надто впевнений у собі! - сказав вчитель фізики. 

 У цей момент вийшов сам Артур Відьменко, з виразом обличчя, що нагадував упевненого в собі астероїда на шляху до Землі. 

-Я правильно вивів закон Бойля - Маріотта на основі таблиці Менделєєва! - кричав він, тримаючи в руках мітлу, яка насправді була оживленим фізичним маятником.

-Вивів, але надто гладко! - озирнувся фізик. - А де боротьба? Де сумнів? Де гіпотеза?!

 У відповідь їдальня здригнулася, і посередині неї з'явився вир з піци, де всі формули почали зашкалювали.

 Ложка літає, декілька учнів стрибають, граючи в "гравітація увімкнена / вимкнена".

 Щоб припинити магічний колапс, потрібно було поставити чесну оцінку, а ще - визнати, що помилятись можуть усі, навіть учитель.

 Олег Вікторович, зітхнувши, взяв у руку ручку (яка перетворилася на чарівну паличку) і написав: 

 За надто ідеальне пояснення з поправкою на температуру бутерброда. Вкінці він поставив підпис і магія розчинилась. Сирники припинили танцювати.