12 Розділ: Шлях крізь портал

Наприкінці серпня Єва отримала лист із зазначенням місця, де має відбутися перехід в інший світ. У листі пояснювалося, що такі переходи організовуються регулярно для тих, хто не володіє магією або має лише слабкі магічні здібності. Ця новина здивувала Єву, але водночас викликала у неї цікавість, і першого вересня зібрави валізу та попрощавшись із мамою вона вирушила у дорогу.

Перехід мав відбутися в особливій бібліотеці, яка знаходилася в іншому місті. Будівля зовні виглядала як звичайна бібліотека: невелика, зі світлими стінами й широкими вікнами. Але, як з'ясувалося пізніше, її звичний вигляд приховував у собі безліч таємниць.

Коли Єва переступила поріг бібліотеки, її одразу зустріла молода жінка з коротким темним волоссям, вдягнена в строгий костюм. Жінка виглядала впевнено й серйозно, але її тон був привітним.

— Привіт, я Кіра Коваленко. Я відповідаю за порядок і пояснюю правила переходу, — сказала вона діловим тоном, ледь посміхаючись.

— Доброго дня, — ввічливо відповіла Єва, намагаючись виглядати спокійно, хоча всередині відчувала хвилювання.
Кіра продовжила пояснення:

— Наразі до переходу залишилося дві години. За цей час ти маєш знайти серед стелажів книгу зі своїм ім’ям і прізвищем, а потім підійти до чоловіка в мантії, що стоїть в іншому кінці кімнати, — вона кивнула у його бік.

Єва непомітно глянула на чоловіка: це був вродливий чоловік років тридцяти, з темним волоссям і пронизливим поглядом. Він розмовляв із маленькою дівчинкою, яка тримала його за руку й уважно слухала. Повернувшись до Кіри, Єва знову зосередилася на її словах:

— Цей чоловік перетворить твою книгу на амулет, який захистить тебе від непередбачуваних ситуацій під час переходу.

Після короткого пояснення Кіра вже переключила увагу на інших новоприбулих. Єва обережно рушила далі й оглянула бібліотеку. Приміщення виглядало звичайно: стіни пофарбовані в теплі бежеві тони, високі стелажі вишикувалися вздовж усього простору, на яких книги стояли у строгому порядку. У центрі зали стояли дерев’яні столи й м’які крісла, куди дехто вже сів, оглядаючи свої амулети. М’яке освітлення створювало затишну атмосферу, а на підлозі паркет поглинав усі звуки кроків. У повітрі витавав знайомий аромат старих книг, який Єві завжди нагадував про дитинство.

Людей у бібліотеці було чимало, переважно підлітки, які, як і Єва, шукали свої книги. Дівчина подумала, що, можливо, багато з них також вирушають у школи або інші місця навчання в новому світі.

Єва підійшла до одного зі стелажів і почала пошуки. Усі книги були чорними, а їхні назви — золотими літерами, що красиво мерехтіли у світлі ламп. Пошук зайняв небагато часу, оскільки книги були поділені за першими літерами імен. На полицях із літерою "Є" було небагато примірників, і вже за кілька хвилин Єва тримала свою книгу в руках. Її серце забилося швидше, коли вона рушила до чоловіка в мантії.

Чоловік зустрів її мовчки, але з легкою посмішкою. Узявши книгу з її рук, він простягнув жезл і вимовив кілька магічних слів, після чого книга зникла, а на її місці з’явився невеликий амулет. Амулет був простим, круглим і мав вишневий колір, але при цьому випромінював легке тепло, ніби вже захищав свою власницю.

Оскільки до переходу залишалося ще трохи часу, Єва знайшла вільне крісло й сіла, щоб перепочити. Вона тримала амулет у руці й думала про те, що її чекає за магічним порталом. Тривога та передчуття переповнювали її, але разом із цим у її серці зростав інтерес до невідомого світу, що чекав попереду.

Коли оголосили, що всі мають зібратися в одному місці, Єва приєдналася до натовпу. Стоячи серед людей, вона мимоволі озирнулася навколо, і її погляд зупинився на знайомій постаті. Це був хлопець, який здавався їй знайомим, хоча вона не могла зрозуміти, звідки його знає. Її серце закалатало, і Єва вже зробила крок, щоб підійти до нього, але не встигла.

— Єво, підійди сюди, — почувся голос чоловіка, який раніше перетворював її книгу на амулет. Він стояв біля арки, тримаючи свій жезл.

Дівчина озирнулася, але знайомий хлопець уже зник серед інших. Відчуваючи легке розчарування, вона рушила до чоловіка. Виявилося, що саме вона мала стати першою, хто пройде крізь портал.

Чоловік коротко пояснив, що зараз він відкриє портал за допомогою свого жезла. Єва кивнула, намагаючись приховати хвилювання. Він підняв жезл, і в повітрі перед ним з'явилися яскраві світлові лінії, які швидко утворили круглу арку, наповнену мерехтливим блакитним сяйвом.

— Ти перша, — сказав він, відступаючи вбік і жестом запрошуючи її увійти.

Єва зробила глибокий вдих, міцніше стиснула в руці амулет і ступила вперед. Коли вона перетнула межу порталу, її охопило дивне відчуття, наче навколо запанувала невагомість. Світло навколо стало сліпучим, але лише на мить, а потім її поглинула тиша та невідомість нового світу.

Коли Єва перейшла крізь портал, перед її очима відкрився просторий зал із високими стелями й витонченими колонами. Це була центральна вежа, де панувала атмосфера спокою й водночас величності. Її зустріла Аріана Грейс – літня жінка з чорним волоссям, зібраним у строгий пучок, і пронизливими сірими очима. Її постава була рівною, а вираз обличчя строгим, але в її голосі звучала доброзичливість.

— Єво, вітаю з поверненням, — сказала Аріана, уважно оглядаючи дівчину.

— Доброго дня, пані Міс грейс, — відповіла Єва, намагаючись приховати хвилювання. — Я рада знову бути тут.

Аріана ледь помітно посміхнулася й кивнула.
— Ходімо, я проведу тебе до твоєї кімнати. Думаю, ти пам’ятаєш дорогу, але після подорожі, мабуть, потребуєш трохи спокою.

— Дякую, — Єва рушила слідом за жінкою, з цікавістю оглядаючи вежу. Все виглядало так, як і під час її першого візиту місяць тому: ті ж картини на стінах, ті ж ледь помітні візерунки на підлозі, але зараз їй усе це здавалося ще більш знайомим.

Аріана зупинилася перед дверима кімнати й відчинила їх.
— Твоя кімната залишилася такою, якою ти її залишила. Упевнена, що ти швидко влаштуєшся.