10 Розділ: Повернення

Аріана тихенько відчинила двері кімнати Єви. Місячне світло м'яко освітлювало кімнату, а Єва мирно спала, загорнувшись у ковдру. Аріана підійшла ближче й ніжно доторкнулася до її плеча.

— Вставай, Єва, пора вирушати, — прошепотіла вона, нахилившись ближче.

Єва сонно розплющила очі, протерла їх і глянула на подругу. Вона миттєво згадала про заплановану подорож і піднялася, киваючи.

— Добре, я вже готова, — сказала вона, трохи зів'ялий голос видавав втому.

Валіза, яку Єва спакувала ще ввечері, стояла біля дверей. Вони швидко спустилися та піднялись сходами до стайні, де чекав пегас на ім'я В'юга. Його блискуча чорна шерсть відбивала світло місяця, а очі сяяли інтелектом і спокоєм.

Аріана допомогла Єві сісти на пегаса, а потім сама піднялася на його спину. Легким рухом вона торкнулася поводів, і В'юга м'яко змахнув своїми потужними крилами. Вони почали підніматися в повітря, і Єва несподівано зрозуміла, що цього разу політ не викликає у неї страху.

"Коли пегасом керує хтось інший, летіти на ньому значно легше," — подумала Єва, дивлячись на безкрайнє нічне небо, усіяне зірками. Вітер ніжно торкався її обличчя, а відчуття свободи наповнювало її душу.

Пегас набрав висоту й полетів до далекого горизонту, залишаючи позаду тихий сонний світ.

Ось розширений варіант пояснення:

Якщо у вас виникло питання, чому Єва ніколи не побувала у трьох школах, розташованих на території світу, відповідь доволі проста. Згідно з давніми правилами, доступ до цих шкіл суворо обмежений. Лише студенти Академії або мешканці світу, до якого вона належить, мають право відвідувати ці загадкові заклади.

Це правило виникло ще на зорі існування Академії. Три школи вважалися не просто освітніми закладами, а місцями великої сили, де зберігалися найважливіші знання та секрети магії, історії й науки. Вхід до них для сторонніх осіб заборонений, щоб уникнути ризику витоку цих знань у зовнішній світ.

Для Єви, яка не належала до світу Академії, ці школи залишилися закритими, навіть якщо вона і відчувала до них неабияку цікавість. Їй доводилося задовольнятися розповідями від Аріани або уривками інформації, які їй вдавалося дізнатися в розмовах.

Оточені високими стінами, прихованими магічним захистом, ці школи здавалися для Єви не лише таємничими, а й трохи лякаючими. Їхні блискучі вежі та майданчики, що часом миготіли вдалині, нагадували про світ, до якого вона не могла долучитися доки не погодиться вступити у Академію. Але, можливо, саме ця недосяжність надавала їм ще більшої привабливості.

Пегас В’юга м’яко приземлився перед величезними білими воротами, що підносилися до неба, ніби стародавні охоронці цього місця. Їхнє різьблення виблискувало в місячному світлі, створюючи магічну ауру навколо. Легкий вітерець торкався обличчя Єви, розтріпуючи її волосся. Вона повільно спустилася з пегаса, намагаючись зберігати рівновагу після довгого польоту.

— Ми на місці? — запитала вона, зупинившись поруч із Аріаною.

— Так, — коротко відповіла жінка, струшуючи плащ і обдивляючись околиці. — Подивимось, котра година.

Аріана кинула погляд на свій елегантний срібний наручний годинник. Єва теж нахилилась, щоб подивитися, і помітила, що стрілки вже показували п’яту годину ранку.

— Уже світанок, — задумливо промовила Єва, дивлячись на горизонт, де починали з’являтися перші золотисті відблиски.

Аріана, не відповівши, сунула руку в одну з численних кишень свого плаща й витягла невеликий кристал. Камінь, на перший погляд звичайний, як тільки опинився в її руках, засвітився ніжним блакитним світлом, ніби реагуючи на її присутність.

— Що це? — не втрималась Єва.

— Магічний камінь, — коротко пояснила Аріана, сконцентровано вдивляючись у камінь. — Тепер тихо.

Єва кивнула й замовкла, спостерігаючи. Аріана почала вимовляти слова на дивній, мелодійній мові, якої Єва ніяк не могла розібрати. Її голос звучав м’яко, але впевнено, і здавалося, що сам повітря відгукується на ці звуки.

Невдовзі довкола них почали з’являтися золотисті символи. Вони повільно кружляли в повітрі, утворюючи складний орнамент, що сяяв у передсвітанковому тумані. Єва відчула легке тепло, що випромінювали ці магічні знаки, і мимоволі зробила крок назад.

— Не бійся, — заспокоїла її Аріана, продовжуючи заклинання.

Через кілька секунд у просторі з’явилася тріщина, яка швидко розширювалася, перетворюючись на сяючий портал. Єва затамувала подих, дивлячись на це диво.

— Ну що, готова? — Аріана простягнула руку.

— Я… так, здається, готова, — трохи розгублено відповіла Єва, беручи її руку.

Вони крокнули вперед і опинилися у звичному під’їзді перед дверима квартири Єви. Спокійний, навіть трохи буденний вигляд місця контрастував із магією, яку вона тільки що бачила.

Єва витягла ключі, що бряжчали в її руці, й відчинила двері. Усередині було тихо, лише світло настільної лампи у вітальні ледь освітлювало кімнату. На дивані сиділа її мама, Ірина, закутавшись у теплий плед.

— Привіт, мамо, — тихо сказала Єва, ледь стримуючи позіхання.

Ірина повернула голову, і її обличчя розцвіло втомленою, але щирою посмішкою.

— Доню, ти повернулася. Як усе пройшло?

— Я розповім усе пізніше, мамо. Я дуже втомилась, — відповіла Єва й, кивнувши Аріані, зникла у своїй кімнаті.

Аріана залишилася стояти біля дверей, трохи розгублено оглядаючи затишну квартиру. Ірина підвелася з дивану й запропонувала:

— Прошу, проходь. Хочеш чаю?

— Це було б чудово, — відповіла Аріана, вперше за весь вечір трохи розслабляючись.

Вони перейшли до кухні, де Ірина поставила чайник на плиту. Запах трав і меду почав наповнювати кімнату.

— Єва добре трималася? — запитала Ірина, дістаючи чашки.

— Так, вона дуже смілива. Не кожен витримав би таку подорож, — відповіла Аріана, повільно розмішуючи чай ложечкою.

— Я рада це чути. Вона… завжди була такою. Іноді навіть надто впертою, — посміхнулася Ірина.

Аріана кивнула, але її обличчя залишалося серйозним.