6 Розділ: Повітряні конюшні

Вони пішли до конюшні одними з багатьох сходів. Ішли вони повільно, не поспішаючи, оскільки доволі сильно втомилися за час поїздки. Піднявшись, Єва роздивилася територію. Платформа була обгороджена деревом. Сама конюшня нічим не відрізнялася від земних, тільки тим, що стояла вона у повітрі, а не, як прийнято, на твердій землі.

Аріана відчинила хвіртку, і вони втрьох увійшли до конюшні. У піднавісах стояла велика кількість коней, поні, пегасів та навіть єдинорогів. Єва зацікавлено роздивлялася їх усіх — уперше у житті вона бачила вживу таку кількість коней.

Єва з Аріаною увійшли до просторої конюшні, наповненої запахом сіна та свіжої деревини. Легке іржання коней та стукіт копит створювали особливу атмосферу. Сонячне світло, що пробивалося крізь вузькі вікна, утворювало на підлозі теплі смуги. А між денниками стояла дівчина, яка одразу привернула увагу. Вона була одягнена у класичну сорочку та штани для верхової їзди, взута у черевики.

Вона мала дивовижну красу: довге каштанове волосся з рівним чубчиком, що спадало хвилями до пояса, а очі… Один — глибокого фіолетового кольору, інший — чорний, як нічне небо. Гетерохромія робила її погляд магнетичним і трохи загадковим.

— Тея, привіт! Чим займаєшся? — спокійно, але з певною строгістю звернулася Аріана, яка раніше була директоркою школи й добре знала сім’ю Теї.

Дівчина повільно підняла голову від коня, якого гладила, і її погляд, спокійний та трохи відсторонений, зустрівся з Аріаниним.

— Добрий ранок, міс Грейс, — відповіла вона ввічливо, але без особливого ентузіазму. — Та ось, за конями доглядаю.

— Ну як завжди, — коротко зазначила Аріана, її голос трохи пом’якшав.

Тея злегка посміхнулася й провела рукою по шиї коня, додавши:
— А ви як думали? Я ж обожнюю коней.

Її погляд перемістився на Єву, яка мовчки стояла поруч і уважно все розглядала.

— Міс Грейс, а хто це? — поцікавилася Тея, її голос став трохи теплішим.

Аріана повернулася до Єви й коротко представила:
— Забула вас познайомити. Це Єва Євдокимова, наша гостя та можлива нова учениця. Прибула тільки-но.

Тея уважно подивилася на Єву, і на її обличчі з’явилася ледь помітна усмішка.

— Приємно познайомитись, — сказала Єва трохи невпевнено, але щиро, і куточки її губ піднялися в легкій посмішці.

— І мені, — відповіла Тея. В її голосі було щось спокійне й трохи загадкове. — А навіщо ви до мене прийшли?

— Мені потрібно, щоб ти показала Єві її місце для сну в центральній вежі, — пояснила Аріана своїм звичним діловим тоном. — Покажеш?

— Звісно! Тільки з конем закінчу, — кивнула Тея, ще раз провівши рукою по гриві тварини.

Єва спостерігала за Теею з новою цікавістю. Її рухи були впевненими, а погляд — м'яким і уважним. Було зрозуміло, що вона не просто любить коней, а по-справжньому відчуває їх.

— Гаразд, я піду заведу В'югу, а далі по своїх справах. Ви впораєтесь удвох? — підсумувала Аріана, стаючи трохи осторонь.

— Так, міс, — відповіла Тея.

Єва мовчки кивнула, намагаючись не привертати зайвої уваги, і продовжила розглядати Тею, яка здавалася одночасно звичайною дівчиною й кимось незбагненно особливим.

Трохи зачекавши, поки Тея закінчила, вона перевзулася в кросівки. Дівчата спустилися сходами та вирушили вгору до головної вежі. Єва сором’язливо розпочала розмову:

— Ти часто буваєш у конюшні?

— Так, я звикла до цього з дитинства, оскільки цим займається моя родина. Ми не тільки за кіньми доглядаємо, а також за фамільярами.

— Фамільяр... — Єва задумалася. Вони вже увійшли у вежу й ішли коридорами. Під час розмови Єва зацікавлено все роздивлялася. — А що це таке, фамільяр?

— Це тварина, з якою у тебе виникає зв'язок. Цей зв'язок між людиною та фамільяром є у всіх, хто йде до наших трьох шкіл. Якщо ти вирішиш піти до нас, у тебе він також буде.

— Круто, а у тебе є фамільяр?

— Так. У міс Грейс він також є. У неї це В'юга, — з легкою усмішкою мовила вона, тоді як Єва уважно слухала. — Хочеш побачити? Я можу показати свого.

— Так, будь ласка, — усміхаючись, сказала Єва.

Вони зупинилися посеред коридору, й Тея повільно простягнула руку вперед, її пальці злегка вигнулися, ніби створюючи невидимий майданчик. Водночас у повітрі навколо запанувала тиха напруга, майже відчутна. Єва затримала подих, не зовсім розуміючи, чого очікувати.

Раптом перед рукою Теї з'явився легкий золотавий серпанок, що закрутився у повітрі спіраллю, а потім спалахнув м'яким світлом. Із сяйва почала вимальовуватися фігура птаха. Спершу з'явилися широкі, могутні крила, розмах яких здавався більшим за саму Тею, потім — гострий дзьоб і пронизливі очі.

На руці Теї сидів орел, величний і гордий. Його пір'я відливало бронзовим і золотим, ніби було створене з сонячного проміння. Очі, яскраво-жовті з чорними зіницями, уважно розглядали Єву, наче оцінюючи її. Птах нахилив голову, легенько торкнувшись дзьобом пальців Теї, а потім розправив крила, демонструючи свою велич.

— Це Райдер, мій талісман, — тихо сказала Тея, з любов'ю дивлячись на птаха. Її голос звучав м'яко, але в ньому відчувалася гордість і глибокий зв'язок із цією істотою.

Єва не могла відірвати погляду від орла. Вона ніколи раніше не бачила нічого подібного. Її серце забилося частіше від захоплення.
— Який він... красивий, — прошепотіла вона, намагаючись не порушити момент.

Райдер, ніби почувши її слова, уважно подивився на дівчину, нахиливши голову. Тея легенько провела рукою по пір'ю на його спині, а потім м'яко промовила:
— Пішли, друже.

Птах злетів із її руки, його крила змахнули лише раз, але повітря довкола наповнилося шурхотом. Він приземлився на її плече, зручно влаштувавшись, і зберігав абсолютний спокій, коли вони продовжили рух коридорами.

Єва йшла поруч, іноді кидаючи зацікавлені погляди на Райдера. Він був не лише прекрасним, а й випромінював якусь особливу силу, що змушувала поважати його навіть на відстані.

— Він такий величний. І, здається, дуже розумний, — захоплено промовила Єва, не стримавшись.