5 розділ: На зустріч новому світу

Останній день липня. На годиннику одинадцята година вечора.

Єва сиділа у своїй кімнаті, перевіряючи речі. Вона кілька разів переглядала вміст сумки, аби нічого не забути. Дівчина розуміла, що перша подорож у світ магії може бути сповнена несподіванок, і їй не хотілося залишитися без найнеобхіднішого. Серед звичайних речей — одягу, книг і прикрас — вона додала маленьку родинну реліквію: медальйон із фотографією мами. Це був єдиний предмет, який нагадував про дім, і Єва вирішила, що хоче взяти його із собою.

Ірина Євдокимова спостерігала за донькою крізь прочинені двері. Її серце розривалося від хвилювань, але вона не хотіла заважати. У такі моменти вона розуміла, як сильно її донька виросла. Єва стала більш впевненою, відповідальною й водночас незалежною. Але цей стрибок у невідоме — подорож у світ магії — лякав Ірину. Вона боялася, що може втратити доньку назавжди, але вирішила не показувати своїх страхів.

— Єво, — покликала вона. — Ти все взяла?
— Здається, так, мамо, — відповіла дівчина, усміхнувшись. — Хоча хто знає, що мені там знадобиться.
— Не забудь: найважливіше — це бути собою. Ніколи не втрачати віру в себе. І, будь ласка, слухай міс Грейс. Вона знає, що робить.

Єва кивнула й підійшла до матері. Вони обійнялися. Для Ірини ці обійми здавалися останнім зв’язком між їхнім світом і тим, куди вирушить Єва.

Рівно опівночі в двері постукали. Ірина зітхнула й пішла відчиняти. На порозі стояла Аріана, вдягнена в довгий плащ із мереживом. Її образ був загадковим і трохи незвичним для звичайної людини.

— Доброї ночі, Ірино, — привіталася вона. — Єва готова?

— Так, заходьте, — відповіла жінка, запрошуючи чаклунку до квартири.

Єва взяла свою сумку й востаннє окинула кімнату поглядом. Усе тут здавалося таким звичним: улюблена ковдра на ліжку, книги на полицях, фотографії на стіні. Вона відчула, як у серці щось стислося. Але, глибоко зітхнувши, вирішила: настав час.

— До зустрічі, мамо, — сказала вона, коли разом із Аріаною опинилася біля дверей.
— Щасливої дороги, донечко, — відповіла Ірина, і сльози блиснули в її очах.

На вулиці панувала тиша. Єва помітила, як Аріана витягла з кишені маленький кристал, який одразу засвітився блакитним світлом. Жінка вимовила якісь слова, яких Єва не зрозуміла, і в повітрі почали з’являтися дивні символи. За кілька секунд перед ними відкрився портал.

— Ну що, готова? — запитала Аріана, простягаючи руку.

Єва вдихнула на повні груди й відповіла:

— Так.

Коли вони увійшли до порталу, дівчина відчула легке запаморочення. Простір навколо неї почав змінюватися. Світло та кольори зливалися в єдиний калейдоскоп. Її серце калатало, але поруч була Аріана, яка міцно тримала її за руку.

Після кількох секунд магічного переходу перед ними виникли величезні білі ворота. Вони були заввишки понад тридцять метрів, з майстерно вирізьбленими візерунками, що нагадували про могутність і таємничість світу магії. Обабіч воріт стояли два високі охоронці у блискучих обладунках, тримаючи в руках списи, прикрашені магічними символами. Перед воротами розташувалася трибуна з відбитком руки.

— Це Ворота Мегіум, перший рубіж між нашим світом і Академією, — пояснила Аріана.

Єва затамувала подих. Вона ніколи не бачила чогось подібного.

— Що нам потрібно зробити? — запитала дівчина.

— Я прикладу руку до трибуни. Це підтвердить наші права на перехід, і ворота відчиняться, — сказала Аріана.

Вона спокійно підійшла до трибуни й поклала долоню на відбиток. В ту ж мить магічні символи засвітилися золотистим світлом, і з гучним шумом величезні ворота почали відчинятися. За ними відкрився дивовижний краєвид: небеса, наповнені літаючими островами, з яких спадали золоті нитки світла, що з’єднували їх із землею.

— Підемо, Єво. Пегас уже чекає, — сказала Аріана, ведучи дівчину до платформи, на якій стояв граціозний чорний пегас із блискучою гривою.

Єва відчула, як хвилювання переповнює її, але водночас її серце палало від передчуття пригоди.

На платформі стояв пегас, який гордо чекала на них. Його чорна блискуча грива сяяла в променях світла. Єва навіть не могла повірити, що таке взагалі існує.

— Це В’юга, мій вірний супутник. Ми зараз вирушимо до Академії. Тримайся міцно, дорога буде цікавою, — усміхнулася Аріана.

Єва обережно сіла на пегаса. Коли вони піднялися в небо, дівчина відчула, як вітер бавиться її волоссям. Політ був одночасно страшним і захопливим. Вона вже не могла стримати усмішку, яка розтягнулася на обличчі.

— Це тільки початок, — тихо промовила Аріана. — Попереду на тебе чекає багато незабутнього.

Дівчина відчувала, що ця подорож змінить її життя.

Під час дороги Єва замітила острови, які парили у повітрі.
— Це острови? Як вони тримаються в повітрі? — запитала дівчина.

— У нашому світі все пояснюється магією, — відповіла Аріана. — Острови — це щось на кшталт ваших країн. Кожен острів має свої закони, звичаї й культуру. Коли ти завершиш навчання, зможеш обрати, на якому острові жити.

Єва уважно слухала пояснення, намагаючись уявити, як вона адаптується до цього світу.

Нарешті вони досягли пункту призначення — великої платформи, оточеної сходами, що вели в різні боки. У центрі платформи стояв фонтан із кришталево чистою водою.

— Це головний вхід до Академії, — пояснила Аріана. — Підемо, проведемо В’югу до конюшні, а потім я покажу тобі твою кімнату.

Дівчина кивнула, захоплена новим світом. Її пригода лише починалася.