4 Розділ: Крок у невідоме

Минув місяць після того, як Єва дізналася правду про своє походження.

Цей місяць виявився для неї найважчим і водночас найважливішим у житті. Щоночі вона лежала у своєму ліжку, вдивляючись у стелю, і думала про те, що їй робити. Її розривали суперечливі бажання та страхи. З одного боку, вона прагнула вирушити до іншого світу, навчитися магії, зустрітися з батьком і братами, дізнатися, якими вони є насправді. З іншого боку, її охоплювали сумніви й тривога. А що, якщо вони не приймуть її? Якщо вона для них — лише стороння людина?

Окрім того, були ще й інші страхи. Вона боялася залишити маму саму. Єва знала, як багато труднощів довелося пережити її матері. Чи правильно буде залишити її тут одну? І, зрештою, вона боялася зла, про яке попереджала мама. Воно здавалось їй чимось міфічним і водночас дуже реальним.

Магія, яку Єва намагалася опанувати, виявилася складнішою, ніж вона думала. У перші два тижні після тієї доленосної ночі її здібності взагалі не проявлялися. Дівчина почала навіть сумніватися, чи справді в неї є магічний дар. Потім, із великими зусиллями, їй вдалося викликати слабке голубе сяйво на руках. Аріана, яка приходила до неї кілька разів на тиждень, заспокоювала, що це вже великий прогрес.

— Для дівчини, яка все життя прожила у звичайному світі, це чудовий результат, — говорила вона, ніжно торкаючись Євиної руки. — Не будь такою суворою до себе.

Але Єва не могла не засмучуватися. Їй здавалося, що вона недостатньо здібна, недостатньо сильна, щоб стати частиною магічного світу.

Одного вечора Єва вирішила, що більше не може тримати все в собі. Вона знала, що єдина людина, якій вона може довірити свої переживання, — це Ілля. Їх пов’язувала особлива дружба, яка почалася із далекого дитинства в кафе "Сяйво".

Це було їхнє улюблене місце, наповнене спогадами. Маленьке кафе з великими вікнами, через які заливалося світло, завжди було затишним. Там пахло свіжою випічкою, а господиня, пані Марія, завжди вітала їх теплою усмішкою.

Саме тут Єва вирішила призначити зустріч із другом.

Наступала четверта година дня. Єва підходила до кафе, відчуваючи, як її серце б’ється швидше. Що вона скаже? Як почати розмову, щоб Ілля не подумав, ніби вона з’їхала з глузду? Відповіді не було, але вона знала, що мусить спробувати.

Увійшовши до кафе, вона одразу побачила його. Світловолосий хлопець із легкими кучерями сидів за їхнім столиком біля вікна. Він щось уважно читав, нахилившись над телефоном. Побачивши Єву, він підняв голову й усміхнувся, махнувши їй рукою.

— Привіт, Єв. Щось сталося? — запитав він, коли вона сіла навпроти.

Дівчина нервово проковтнула слину.

— Привіт. Я… маю розповісти тобі щось дуже важливе. Але обіцяй, що не подумаєш, ніби я збожеволіла.

Ілля підняв одну брову, здивовано дивлячись на подругу.

— Кажи вже. Ти ж знаєш, я тебе підтримаю.

Єва вдихнула й почала говорити. Вона розповіла все, починаючи з тієї ночі, коли її руки раптово осяялися голубим сяйвом, і закінчуючи пропозицією Аріани вирушити до іншого світу.

Ілля слухав уважно, не перебиваючи. Лише час від часу він ставив уточнювальні питання, його блакитні очі світилися подивом і зацікавленням. Коли Єва нарешті завершила, він відкинувся на спинку стільця, усміхаючись.

— Ну ти й молодець, — сказав він, усміхаючись. — Тепер ти як персонаж якогось фентезі. Гаррі Поттер у спідниці!

Єва засміялася, почуваючись трохи легше.

— Якщо вже так, то давай Герміона! Я ж розумніша, ніж Гаррі.

— Ну, Герміона, що ти збираєшся робити? Підеш до цієї Академії?

Дівчина зітхнула, відвівши погляд.

— Я не знаю. Я хочу, але страшно.

— Це нормально, — серйозно сказав Ілля. — Страх — це частина будь-якого важливого рішення. Але там твій батько. Ти завжди хотіла його побачити, пам’ятаєш? Я думаю, ти повинна спробувати.

Його слова запали в душу. Вона замислилася, потім усміхнулася й кивнула.

— Ти маєш рацію. Треба поговорити з Аріаною й дізнатися, чи можу я спочатку просто подивитися на той світ.

Друзі залишалися в кафе ще кілька годин. Вони обговорювали можливе життя в магічному світі, уявляли, як виглядає Академія Мегіум. Єва сміялася над жартами Іллі, але в глибині душі їй було трохи сумно. Що, якщо ця зустріч — одна з останніх?

Через кілька днів Аріана знову прийшла до Єви. Вони разом сиділи на кухні й пили чай. Чаклунка була спокійною, як завжди, але в її голосі відчувалося співчуття.

— Ти хочеш просто побачити той світ, перш ніж приймати рішення? — уточнила вона.

Єва кивнула.

— Так. Я боюся залишати маму й не впевнена, що зможу жити там постійно.

— Це розумно, — сказала Аріана. — Я спробую організувати для тебе тимчасове перебування в Академії.

Через кілька тижнів на Євиному столі з’явився голубий лист. Її серце завмерло, коли вона побачила знайомий почерк. Вона відкрила його й почала читати:

"Доброго ранку, моя дівчинко. Я поговорила з деякими людьми, і ми вирішили, що ти зможеш потрапити до Академії Мегіум на три дні — з першого серпня. Це вже обговорено з твоєю мамою. Першого серпня рівно опівночі я прийду. До зустрічі.
З повагою, Аріана Грейс♡"

Тепер усе стало реальним. Єва сіла на ліжко, тримаючи лист у руках. Уперше за багато тижнів вона відчула полегшення. Їй дали можливість побачити все на власні очі.