2 Розділ: Важлива Розмова

 Двадцять третього квітня годинник пробив нуль-нуль. До цього моменту дівчина мирно спала у своїй невеликій кімнаті. Кімнату освітлювало місячне світло, було чудово видно і книжкові полиці Єви, і шкафчик, і стіл. Кімната була оздоблена у світлих тонах.

На кухні, прокинувшись, сиділа Ірина Євдокимова. Вона чогось напружено чекала. Поглянувши на годинник, вона встала та попрямувала до кімнати Єви.

У кімнаті почали проблискувати промені містики. Єва, яка спала, почала прокидатися через те, що її тіло потроху піднімалося в повітря. Дівчина почала виділяти тьмяне синє світло, яке з кожною хвилиною ставало яскравішим.

Дівчина налякано почала пручатися, доки не побачила свою матір.

— Все буде добре, дівчинко моя, скоро все закінчиться, — з доброю, але схвильованою усмішкою мовила вона.

Дивне явище ставало все незвичнішим. Дівчина у повітрі парила вже не горизонтально, а вертикально. Її світло почало переливатися всіма кольорами веселки. Навколо неї почали з’являтися руни, фігури, цифри, букви та різні знаки. Згодом з’явилися літописи, маленькі версії будівель, замків, міфічних тварин, які кружляли навколо неї. У її долонях по черзі з’являлися різні стихії: вогонь, вітер, вода, земля і так далі...

Мати з донькою з великим інтересом та проблисками страху все це розглядали. Єва здивовано дивилася на своє тіло та все, що з ним відбувалося. Ірина уважно розглядала все, що літало в повітрі, особливо міфічних тварин, які мирно кружляли по кімнаті.

Усе це відбувалося у проміжку між дванадцятою та пів на першу годину ночі. За цей час усе ставало ще яскравішим та дивовижнішим.

Зрештою все почало стихати: фігури зникали, а дівчина опускалася на підлогу.

Коли все закінчилося, вони ще кілька хвилин мовчали, оскільки дівчина не могла оговтатися від того, що сталося з нею. Вона підійшла до постелі, опустилася на підлогу та спиною сперлася об ліжко. Світловолоса жінка підійшла до Єви й повторила рухи, які зробила її донька.

— Мамо... що це? — Дівчина намагалася підібрати слова. — Що це, дідько, таке? — випалила вона.

— Ти ж знаєш, що я тобі не рідна мати, а тітка? Зараз я розкажу про твоїх рідних батьків і те, чому ти залишилася в мене. Тільки прошу, не перебивай, — відповіла вона.

— Але ти завжди не хотіла про це говорити.

— Прошу, не перебивай, — благала вона.
В цей час сама Єва, не знаючи, що відбувається, мирно спала. Її тіло повільно піднімалося в повітря, наче хтось невидимий піднімав її. Вона спочатку не відчула цього, але поступово її ноги і руки почали відриватися від ліжка. Вона пробудилася від цього відчуття і відчула якесь дивне почуття. Її спогади заповнювало лише дивне світло, яке осяяло кімнату.

Спочатку це було слабке світло, яке здалося їй холодним, ледь помітним. Проте чим далі, тим більше воно ставало яскравішим, майже сліпучим. Єва піднялася в повітрі, немов у безваговому просторі, відчуваючи, як її тіло немов би звільнялося від земної тяжкості.

З її долонь почали виходити потоки яскравого світла, що нагадували стиснуті лінії і фігури. Ніби магія, яка потрошки розгорялася, почала виходити з кожної клітинки її тіла.

До цього моменту Єва була занадто налякана, щоб зрозуміти, що відбувається. Вона почувала, як дивне, наче нереальне відчуття, захоплювало її. І тоді, в повітрі, вона побачила свою матір — Ірину.

Ірина стояла перед Євою з привітною, але схвильованою усмішкою, і її очі були наповнені якоюсь невимовною турботою.

— Все буде добре, дівчинко моя, скоро все закінчиться, — сказала Ірина з якоюсь невиразною впевненістю.

Ці слова ніби стали заспокоєнням для Єви, хоча вона й залишалася вкрай наляканою. Щось дивне і незрозуміле відбувалося з нею. І все навколо неї почало переливатися різними кольорами. Спочатку це був блакитний відтінок, який через кілька секунд змінився на зелений, а потім на червоний, чергуючись у веселці.

Навколо Єви почали з'являтися малюнки, загадкові знаки, руни. З'являлися різні символи, яких дівчина не розуміла. Потім стали з'являтися маленькі версії замків, величезних дерев, міфічних істот, які оточували її, граючи у повітрі, немов це було звичайною справою. Вона не могла зрозуміти, що це все означало. Їй просто не вистачало слів.

Ірина стояла на відстані, уважно спостерігаючи. Вона не відволікалася від цього неймовірного видовища, її погляд був пронизаний не лише дивуванням, але й страхом. Вона бачила те, що відбувалося з Євою, і розуміла, що це лише початок.

Нарешті, коли час затягнувся, все почало стихати. Всі фігури, руни, знаки і міфічні істоти почали розчинятися в повітрі, і світло поступово згасало. Єва знову відчула тяжкість свого тіла. Потроху вона почала опускатися назад на підлогу. Все навколо стало тихим і спокійним, наче нічого не сталося.Коли все закінчилося, Єва важко перевела подих, намагаючись осмислити те, що щойно сталося. Вона сіла на підлогу, спиною притискаючись до ліжка. Світло в кімнаті згасло, залишивши лише слабкі відблиски місяця.

Ірина тихо підійшла до неї, сіла поряд і обережно поклала руку на її плече. Дівчина дивилася на неї з великими, враженими очима, шукаючи пояснення.

— Мамо… що це? — із важким подихом спитала вона. — Що це, дідько, таке? — її голос був сповнений розпачу і невідомості.

Ірина не поспішала з відповіддю. Вона замовкла на хвилину, збираючись з силами, щоб пояснити важливу правду.

— Ти ж знаєш, що я не твоя рідна мати, а тітка? — тихо промовила вона. Єва кивнула, її обличчя відображало змішані емоції, але вона залишалася мовчазною.

— Зараз я розповім тобі про твоїх рідних батьків і чому ти залишилася в мене, — додала Ірина.

Єва поглянула на неї, чекаючи, поки тітка заговорить.

— Прошу, не перебивай, — благала Ірина, — я розповім все так, як було. У цьому вимірі є не один, а два світи, про які я знаю. Перший — це наш, у якому ми живемо, інший — це світ магів, фей та всього іншого, що в нас вважається вигадкою. — У Єви розширилися очі від здивування. — У моєї сестри, твоєї матері, так само, як і в тебе, у її шістнадцятий день народження проявилися сили, і непрості. Вона мала стати хранителькою переходу між світами. Коли почався навчальний рік, вона відправилася у той світ, інший, не наш. Там вона зустріла твого батька. Згодом вони одружилися, у них народилося троє чудових дітей: твої два старші брати і ти, наймолодша. Як і передбачено долею, вона стала хранителькою, і все було добре, поки не з’явилася одна лиха сила, яка бажала захопити обидва світи. Тобі тоді було шість місяців, ти ще була зовсім немовлям і нічого не можеш про це пам’ятати. Твоя мама і всі інші боролися, але... — На очах жінки з’явилися сльози, але вона швидко змахнула їх з обличчя. — Але були й такі, які прагнули зла та швидкої влади. Вони перейшли на інший бік, і люди, які боролися за мир, зазнали великих втрат. Це був тяжкий період для двох світів, оскільки в нас це відображалося незчисленними апокаліпсисами. Твоя мама вирішила пожертвувати собою та забрати на той світ і цю силу, але вона не впоралася, і зло всього-на-всього задрімало сном. Наскільки довгим — невідомо. У момент її смерті з’явилося пророцтво, що наступною хранителькою станеш ти. Вірні прибічники зла намагалися вбити тебе, тому для твоєї безпеки тебе відправили до мене до того часу, поки не настане момент іти до школи магії. Там ти будеш у безпеці.