2 Розділ: Важлива Розмова

Двадцять третього квітня годинник пробив нуль-нуль. До цього моменту дівчина мирно спала у своїй невеликій кімнаті. Кімнату освітлювало місячне світло, було чудово видно і книжкові полиці Єви, і шкафчик, і стіл. Кімната була оздоблена у світлих тонах.

На кухні, прокинувшись, сиділа Ірина Євдокимова. Вона чогось напружено чекала. Поглянувши на годинник, вона встала та попрямувала до кімнати Єви.

У кімнаті почали проблискувати промені містики. Єва, яка спала, почала прокидатися через те, що її тіло потроху піднімалося в повітря. Дівчина почала виділяти тьмяне синє світло, яке з кожною хвилиною ставало яскравішим.

Дівчина налякано почала пручатися, доки не побачила свою матір.

— Все буде добре, дівчинко моя, скоро все закінчиться, — з доброю, але схвильованою усмішкою мовила вона.

Дивне явище ставало все незвичнішим.

Дівчина у повітрі парила вже не горизонтально, а вертикально. Її світло почало переливатися всіма кольорами веселки. Навколо неї почали з’являтися руни, фігури, цифри, букви та різні знаки. Згодом з’явилися літописи, маленькі версії будівель, замків, міфічних тварин, які кружляли навколо неї. У її долонях по черзі з’являлися різні стихії: вогонь, вітер, вода, земля і так далі...

Мати з донькою з великим інтересом та проблисками страху все це розглядали. Єва здивовано дивилася на своє тіло та все, що з ним відбувалося. Ірина уважно розглядала все, що літало в повітрі, особливо міфічних тварин, які мирно кружляли по кімнаті.

Усе це відбувалося у проміжку між дванадцятою та пів на першу годину ночі. За цей час усе ставало ще яскравішим та дивовижнішим.

Зрештою все почало стихати: фігури зникали, а дівчина опускалася на підлогу.

Коли все закінчилося, вони ще кілька хвилин мовчали, оскільки дівчина не могла оговтатися від того, що сталося з нею. Вона підійшла до постелі, опустилася на підлогу та спиною сперлася об ліжко. Світловолоса жінка підійшла до Єви й повторила рухи, які зробила її донька.

— Мамо... що це? — Дівчина намагалася підібрати слова. — Що це, дідько, таке? — випалила вона.

— Ти ж знаєш, що я тобі не рідна мати, а тітка? Зараз я розкажу про твоїх рідних батьків і те, чому ти залишилася в мене. Тільки прошу, не перебивай, — відповіла вона.

— Але ти завжди не хотіла про це говорити.

— Прошу, не перебивай, — благала вона. — У цьому вимірі є не один, а два світи, про які я знаю. Перший — це наш, у якому ми живемо, інший — це світ магів, фей та всього іншого, що в нас вважається вигадкою. — У Єви розширилися очі від здивування. — У моєї сестри, твоєї матері, так само, як і в тебе, у її шістнадцятий день народження проявилися сили, і непрості. Вона мала стати хранителькою переходу між світами. Коли почався навчальний рік, вона відправилася у той світ, інший, не наш. Там вона зустріла твого батька. Згодом вони одружилися, у них народилося троє чудових дітей: твої два старші брати і ти, наймолодша. Як і передбачено долею, вона стала хранителькою, і все було добре, поки не з’явилася одна лиха сила, яка бажала захопити обидва світи. Тобі тоді було шість місяців, ти ще була зовсім немовлям і нічого не можеш про це пам’ятати. Твоя мама і всі інші боролися, але... — На очах жінки з’явилися сльози, але вона швидко змахнула їх з обличчя. — Але були й такі, які прагнули зла та швидкої влади. Вони перейшли на інший бік, і люди, які боролися за мир, зазнали великих втрат. Це був тяжкий період для двох світів, оскільки в нас це відображалося незчисленними апокаліпсисами. Твоя мама вирішила пожертвувати собою та забрати на той світ і цю силу, але вона не впоралася, і зло всього-на-всього задрімало сном. Наскільки довгим — невідомо. У момент її смерті з’явилося пророцтво, що наступною хранителькою станеш ти. Вірні прибічники зла намагалися вбити тебе, тому для твоєї безпеки тебе відправили до мене до того часу, поки не настане момент іти до школи магії. Там ти будеш у безпеці.

— Тобто в мене є батько і... і я стану якоюсь там хранителькою? — в істеричному стані почала запитувати дівчина.

— Доню, давай зранку поговоримо, уже давно за північ, — сказала Ірина. Поцілувавши дівчину в потилицю, допомогла їй влягтися в ліжко й пішла до своєї кімнати.

Єва так і не змогла заснути: вона обмірковувала інформацію. Зрештою, вона згадала про рідну матір і заплакала. Так і минула її ніч.