Глава 2.2

Я так би й надалі насолоджувалась своїми млинцями, пливучи потоком своїх думок і спогадів, якби не одна прикра картина, що зіпсувала мені весь настрій. На жаль, я стала свідком не дуже приємної ситуації. Якийсь хлопець із галасливої компанії, що сиділа за кілька столиків від мене, вирішив самоствердитись за рахунок офіціантки. Я дала б йому максимум років двадцять п'ять, якщо судити по зовнішності. Все почалося з того, що він різко поставив підніжку рудій дівчині та формі офіціантки з підносом у руках. Дівчина була приблизно мого віку. Бідолаха впустила тацю із замовленням за крок від столика. А далі сценарій простий та типовий. Викликали адміністратора, який почав лестити і підлабузнюватися перед клієнтом. Коли він почав вичитувати і почав звільняти невинну дівчину, я швидко закінчила зі своїм замовленням і замість чайових для тієї дівчини вирішила подати урок адміністратору.

— Будьте ласкаві, дайте книгу скарг та пропозицій! — не звертаючи уваги на адміністратора, що кричав, попросила я вільного офіціанта.

— Що ви хочете записати туди? — ніяково уточнив хлопець.

— Пропозиція, не хвилюйтеся, — відповіла я, офіціант видихнув і зник за дверима з табличкою «службове приміщення».

Офіціант повернувся через кілька хвилин із товстою папкою формату А4 у руках. Я, недовго думаючи, дістала ручку з рюкзака і почала зосереджено складати текст моєї «пропозиції». Зрештою я озвучила свої варіанти написання офіціанту.

— Як думаєте, який варіант кращий? — серйозно спитала я. — «Мені сподобалася атмосфера та обслуговування у вашому кафе, але рекомендую змінити персонал, який своєю поведінкою змушує поспівчувати офіціантам і відбиває будь-яке бажання приходити сюди знову. » Або є ще один варіант: «Для покращення якості обслуговування пропоную змінити ставлення адміністрації до розгляду конфліктних ситуацій. Адже ті методи, якими вирішуються конфлікти, на даний момент показують, наскільки адміністратори не компетентно виконують свої обов'язки».

— Ви серйозно? — я поставила в ступор не лише офіціанта, якого звернулася. Ці варіанти я озвучила так голосно, що мене почув кожен присутній, а не тільки той хто озвучив питання. Адміністратор, який ще хвилину тому вичитував співробітницю, замовк від подиву.

— Цілком. Хм, про точно напишу так: «Якщо ви хочете підняти рівень вашого закладу, рекомендую вам змінити внутрішню політику та адміністративний склад працівників. Тому що нинішні менеджери не є компетентними у питаннях роботи зі співробітниками. Своєю неналежною поведінкою вони відлякують клієнтів», — озвучила я кінцевий варіант запису в Книгу Скарг. Відразу після озвученого я почала записувати свої слова на папері. Офіціант подивився на мене з щирою повагою у погляді, але сказати нічого не наважувався.

Той хлопець, що був джерелом конфлікту, виглядав як дитина, в якої відібрали цукерку. Руденька офіціантка набралася сміливості і вирівняла поставу, вона глянула на мене з вдячністю. Я легко кивнула їй у відповідь і вийшла з цього кафе. Уся ця ситуація відбила мені будь-яке бажання ще хоч колись навіть проходити повз. Навпроти цього закладу розкинувся парк, в якому я гуляла до того, як зголодніла і знайшла, де вгамувати голод. До мене прийшло рішення заспокоїтись і насолодитися улюбленою музикою. Але спочатку довелося знайти місце, де ніхто б не завадив мені поринути у роздуми.

Люблю парки, вони ніби невеличкі острівці природи серед цих гнітучих висоток та міських будівель, які нагадували мурашники. У спробах відволікти свої думки, прикуті до того, що сталося раніше в кафе, я пройшлася до далеких лавок. Моя пам'ять говорила мені про те, що в дальній частині парку та народу менше, і не так спекотно в тіні дерев. Я йшла повільним кроком, намагаючись не думати про ту сцену, яку мені не пощастило побачити нещодавно. Вже переключивши свої думки на вибір університету, мою увагу привернула знайома руда дівчина. Вона сиділа і з заплющеними очима про щось думала. Хоч я не звикла заважати незнайомцям, але вирішила відволікти її від сумних думок. Судячи з виразу обличчя, вона була засмучена тим, що сталося, і це не дивно.

— Ти не проти, якщо я сяду поряд? — звернулася до колишньої офіціантки. Вона мене теж впізнала. Руда дівчина вивчила мене поглядом і мовчки, кивнула у відповідь. Я важко опустилася на лаву поруч із нею. Повисла незручна тиша, але я не знала, як її перервати.

— Дякую, — зітхнула дівчина, перервавши тишу. — Адже ти фактично стала на мій бік у тому конфлікті.

— Не бери в голову, мені неприємно було дивитися як той самовдоволений хам самостверджувався за твій рахунок, — трохи ніяково призналася я.

Тільки тепер мені вдалося розглянути її краще. У кафе я тільки й помітила що вона руда, та з купою милого ластовиння. У неї були трохи дитячі, але гарні риси обличчя. Її зовнішність зачаровувала з першого погляду, приковуючи івагу. Найпривабливіше в ній було вбивче поєднання вогненно-рудого волосся з зеленими очима. А ластовиння, якими було всипане не тільки обличчя, та й плечі дівчини, лиш додавало їй виразності та шарму. Їх плечі не приховувала легка літня майка, що була підібрана під колір її очей. Сказати, що зовнішність дівчини була приваблива, нічого не сказати. Весь образ завершували щедро всипані пірсингом вуха. На перший погляд, я нарахувала близько восьми дірок зі стильними сережками. У правому вусі вона носила в мочці дві сережки і «індастріал» у хрящі, а в лівому мочку прикрашали три акуратні сержки, а в хрящі красувалося одне колечко. Загалом вона виглядала досить яскраво і привабливо.

— І давно ти працюєш? — запитала я. Мені здалося, що ми з нею одного віку. Але враховуючи, що вона працює, швидше за все вона старша за мене.

— Ну... мабуть років зо три вже, — подумки підрахувавши, відповіла руда дівчина.

— Хм, а тобі скільки років? Ой, і до речі я Аня, — якось це все не властиво для мене знайомитися і проявляти ініціативу в спілкуванні, але я просто не втрималася. Було щось у цій рудій дівчині, що зачепило мене і не хотіло відпускати. Поруч із нею було якось спокійно і приємно, незважаючи на якусь напруженість.