Глава 12

—  І що це було? —  злегка нахиляючись до столика, запитала я. Вінсент як ні в чому не бувало легко розрізав шматочки м’яса. — Ти не казав, що ви знайомі з Олівером Россом. 

—  Мені так подобається, коли ти перестрибуєш з “ви” на “ти” і назад, — не дивлячись на мене, промовив чоловік. —  За цим цікаво спостерігати.

—  О,  я шалено рада, що мені вдається тебе потішити, але не простіше було попросити його про послугу? 

Повз нас туди-сюди ходили інші маги, час від часу кидаючи на наш столик зацікавлені погляди. 

—  А як би тоді про нашу пару дізналась Маліка Горен? —  потиснув він плечима, відставляючи столові прибори. — Наша вечеря не є безсенсовною, Соліє. Просити Олівера про послугу — означає заплатити високу ціну. А я до неї не готовий.

—  Невже це все через брак фінансів? —  підняла ліву брову догори.

По залу розійшовся приємний сміх Вінсента. Він навіть не образився. Це добре коли чоловік розуміє жарти. 

— Не хвилюйся, моя люба, ти собі ні в чому не відмовлятимеш, —  він підморгнув мені, а потім кивнув на тарілку. —  Спробуй м’ясо. Воно дійсно смачне. Пошкодуєш, якщо не скуштуєш. 

Справно. У нього на диво легко виходило уникати прямих відповідей на мої питання. Але Шторм мав рацію, шкода було, якщо страва залишиться недоторканною. 

—  М-м-м, справді смачно, —  як тільки невеликий шматочок опинився в мене в роті, я ледь стрималась, аби не застогнати від задоволення, потім потягнулась ще за одним, бажаючи знову відчути цей  божественний смак — Шеф-кухарю треба ручки цілувати за таку смакоту.

Я не скупилась на компліменти, якщо вони були заслужені, а це був саме той випадок. Якщо й інші їхні страви такі ж смачні, то не виключено, що цей ресторан стане одним з моїх улюблених. Навіть якщо це влетить мені в добру копійочку.

З кровними грошиками, звісно, розставатись не хочеться, але заради такої смакоти…

—  За тобою приємно спостерігати, —  з легкою посмішкою повідомив мені Вінсент. Задоволений, що обране ним місце прийшло мені по душі? Нехай, мені не шкода. Адже задоволений клієнт — задоволений мій гаманець. Навіть якщо він спостерігає за тим як я їм.

—  Спостерігай на здоров’я, — поклавши останній шматочок до рота мовила я.

—  Не хочеш потанцювати? 

Я оглянулась, в ресторані вже зібралось чимало народу. Танцювати з темним у всіх на очах буде доволі провокативно, а враховуючи персону самого темного та моє походження —  то складалось ідеальне комбо.

—  Так, гадаю, це слушна думка, якщо ти хочеш, щоб до балу нас разом побачило більше людей.

Містер Шторм піднявся на ноги та галантно нахилився до мене, пропонуючи мені свою руку. Цього разу я не вагалась. Вінсент точно знав, що робив і, чесно кажучи, я відчувала двоякі емоції. З одного боку мені не подобалась відсутність контролю над ситуацією, адже правила під час нашої співпраці здебільшого встановлював темний. А з іншого боку, приємно, коли чоловік на своєму місці. Це наразі велика рідкість.

Вінсент обережно, ніби я була з кришталю, доторкався до моїх плечей, проводив по шкірі лише кінчиками пальців. Напевно розумів, що мені як світлій магині будуть дискомфортні його дотики. 

Приємна музика окутувала нас звучанням, ноти змінювались одна за одною, змушуючи нас рухатись їм у такт. Я ловила зацікавлені погляди посіпак, котрі займали високі чини в Об’єднаній магічній спільності,  котрі зараз все більше нагадували школярів, які не могли втриматись від здивування.

Хтось приєднувався до нас, хтось не ризикував, однак непоміченими ми не залишились. Містер Шторм точно досяг свого. 

—  Не заглянеш мені у вічі? —  прошепотів він, схиляючись до мого вуха? — Я темний, але точно не є демоном. 

Я підняла на нього свій погляд. Здивований і дещо розгублений. Я погано розуміла тон Вінсента, коли він попросив мене про це. Прохання було серйозним, а порівняння правдивим? Я не виказала жодного разу своє невдоволення його сутністю чи силою. Темний та й темний. Що мені було до того?

До того ж мій магічний резерв дозволяв мені знаходитись поруч з ним не відчуваючи жодного дискомфорту. Навпаки, я відчувала не незрозумілий спокій поруч з ним. Моя енергія, яка постійно поривалась вийти назовні поруч з іншими темними магами ніби знаходила прихисток біля його енергії. Його темна сила збиралась біля моїх ніг клубками то підіймалась вверх, то опускалась без мети зашкодити.

Я не мала б бути такою безпечною, довіряючи йому. Але сумніваюсь, що чоловік нашкодив би мені, виводячи в люди. 

Вінсент впевнено вів мене в танці. Так природно рухався ніби ще з самої люльки, або ж як тільки навчився ходити, то пішов на паркет. Не буду здивована, якщо дізнаюсь, що в дитинстві темний займався танцями, адже це були обов’язкові заняття серед знаті Кальдонії. Щоправда, серед світлої знаті. 

— Хто сказав, що я вважаю тебе демоном?

— А хіба світлих не вчать боятись нас? — продовжував лоскотати моє вухо. Чоловік так вправно створював для всіх образ закоханої пари. Але це ж мала робити я. Він був моїм клієнтом. — В першу нашу зустріч ти боялась мене.

— Не тебе, твоя сила була дещо заважкою для того дня, — сперто відповіла,  коли він закрутив мене, віддаляючи від себе, а потім стрімко повернув у свої обійми, саме тому я змінила тему розмови. — Завтра вся Кальдонія знатиме те, що ми з тобою вечеряли разом. “Затятий холостяк помічений в обіймах симпатичної брюнетки”, як тобі заголовок? Маліка точно не впустить можливості поділитись такою новиною. Сміливо.