Глава 11

— Чому саме цей заклад? Ти ж хотів розголосу, — гортаючи меню, поцікавилась в Шторма, який з цікавістю спостерігав за мною, замість того, щоб вибирати собі вечерю. 

Він розціпив свої руки, котрими упирався в дерев'яний стіл і відкинувся на стільці, хитро примружуючись.

— Все кришталево прозоро, моя промениста, — і знову акцент на останньому слові. — Саме сьогодні тут вечеряє один з відомих журналістів — Олівер Росс. До того ж наскільки мені відомо, його супутницею буде вельми скандальна особа в королівському колі - Маліка Горен.

— Це та сама, котру знають як  найбільшу пліткарку в Кальдонії? 

— Вона сама,— цокнув чоловік і потягнувся за меню.

— Тоді твій вибір цілком зрозумілий, — засміялась, перегортаючи сторінку. — Бачу, ти готовий бути голосною новиною ранішніх заголовків. Що ж, мушу визнати, твій хід мені подобається, хоч я й не розумію для чого тобі розголос до балу. 

— Кажуть стейк на вулканічному камені тут готують відмінний, не хочеш спробувати? — темний проігнорував мою фразу.

— Стейк, кажеш? — задумливо промовила я, перегортаючи на потрібну сторінку. — Барбарису немає, отже можна спробувати.

— Барбарису? — зацікавлено промовив чоловік. 

— У мене на нього алергія. Це корисна інформація, якщо раптом тебе про це запитає мій брат. Він теж там буде, на щорічному балу. 

— То ми тепер ділимось особистими речами? — Вінсент витримав паузу, щоб зробити замовлення, додавши у список ще два цікавезних десерти, які так завзято рекомендував офіціант, з пафосною назвою “Льодяна хризантема”.

— А хіба не для цього ми влаштовуємо зустрічі?  Я відправляла тобі анкету, яку ти мав би заповнити, однак жодного листа у відповідь я не отримала, тому роблю висновок, що так, ми тут і за цим також.

Звучала ніжна музика, працюючі тут музиканти відпрацьовували кожну копійчину. Атмосфера була хоч і дещо напруженою, але водночас приємною. 

— Готуйся, — несподівано промовив темний, дивуючи мене невластивою йому швидкістю мовлення.

— Що?  — перепитала я, але вже за секунду почула голос за своєю спиною.

— Вінсенте, друже! — швидкою ходою до нашого столика наближався той самий Олівер Росс, задля якого ми сюди й прибули. — Не очікував тебе побачити в такому місці. Зазвичай ти уникаєш подібний виходів.

— На все бувають виключення,— він встав для того аби потиснути Оліверу руку, а я в цей час мило йому посміхалась. Вдавати дурненьку сенсу не було, але це було радше професійним. — Але, як бачиш, я сьогодні не один. Знайомся, це моя прекрасна Солія.

— Прекрасна хто? — його брови в зацікавленні злетіли догори. 

— Солія, Олівере, її так звуть, — Вінсент проігнорував явний натяк чоловіка на повне окреслення моєї ролі в житті Шторма, тим самим підігріваючи інтерес до нашої пари. — Солія Опал, гадаю, ти впізнаєш це прізвище.

— То ви зі славнозвісної родини Опал. Що ж, приємно познайомитись з вами, — він взяв мою руку, підніс до свого обличчя і, обдавши гарячим повітрям, залишив на кисті невагомий поцілунок.

Я ледь стрималась, щоб не скривитись, але вже бувши навченою досвідом спілкування з оточенням моїх попередніх клієнтів, все-таки опанувала себе. Не час розслаблятись. 

Цей журналюга викривав маштабні скандали. Його статті читали сотні, якщо не мільйони жителів Кальдонії. Він нам вигідний в ролі друга. 

— Мені теж, — кокетливо відповіла, зловивши посмішку темного. — Вінсент ну дуже наполягав на вечері саме в цьому ресторані. Але судячи з відвідувачів, місце й справді хороше.

— Прекрасний смак, моя люба, має бути прекрасним у всьому, — він підморгнув мені, а потім глянув на Вінсента. — Гарний вибір, друже.

Чоловік постукав Вінсента Шторма по плечу, ймовірніше він говорив зовсім не про ресторан, виправдовуючи своє звання підлабузника. Але це й мало бути його сутністю, бо ж як воно винюхувати потрібну інформацію, не маючи для цього вродженого дару?

А Вінсенту, я бачила, подобалась моя поведінка. Він насолоджувався нею. Темний маг, котрий мав би, як всі його “родичі” по магії бути більш консервативними в плані поведінки їхніх жінок, отримував задоволення від мого легкого флірту? Він що, геть не хвилювався за правдоподібність наших відносин?

— Не бажаєте приєднатись до нашого столику? — чоловік махнув рукою туди звідки він прийшов, Вінсент нагнувся для того, щоб глянути у вказаному напрямку. Не знаю, що він мав там побачити, але вираз обличчя в нього був досить цікавий.

— У нас не ділова зустріч, Олівере. До того ж нам би не хотілось би заважати вашій розмові, — підморгнув йому темний. — Але не це головне, ми замовили “Льодяну хризантему”,  я хвилююсь, що десерт розтане він температури ваших розмов.

Олівер засміявся, привертаючи до себе увагу. Вони  обидва глянули туди, де чекала свого супутника та сама Маліка. Жінка не випромінювала радість, а радше спопеляла нас поглядом. 

— Я сам шокований, що вона й досі за столиком,— пошепки повідомив нам, нахиляючись якомога ближче до столика. — Йду перевірю, чи справді на мене все ще чекає міс Горен. Бо вже складається враження, що її підмінили.