Глава 10

Ще вдень мені здавалось, що зібратись на вечерю до темного мага не буде важким заняттям. Але відкривши власну шафу, я жахнулась.

—  У цьому я була у Крісвордів, —  відкинула ніжно блакитну сукню інкрустовану срібними камінцями. —  А  у цій на відкритті виставки молодих художників.

У всіх вбраннях я вже виходила в люди. В кожній з цих суконь мене вже бачили. Всі вони одна за одною летіли прямо на ліжко, утворюючи там невеличку купку.

— Я не встигну в магазин, — приречено промовила я, падаючи в цю сукенну гору. — Навіть якщо й скористаюсь своїми привілеями, все одно часу в притик. 

Намацавши під сідницями чорну оксамитову сукню, я на мить замислилась. Ніжні, тонкі бретелі вбрання вигідно підкреслювали мій бюст, а обтислий фасон обіцяв, що під ним точно знаходиться звабливе тіло.

— Саме те, для походу в паб, але не в елітний ресторан. Мене дійсно сприйматимуть як дівчину легкої поведінки. А це не те враження, яке я сьогодні планувала справити.

Все не те.  

Я не готова до першого виходу в люди зі Штормом.

— Клятий Вінсент, — тихо бормотіла я. — Хіба не можна попереджати про все завчасно?  Я ж можу бути банально не підготовлена. 

Від роздумів мене відірвав дверний дзвінок. Мелодія розлилась будинком, а я раділа, бо коли в мою голову стрільнула ідея стандартний дзвінок замінити на шедевр класичної музики відомого композитора, я не відмовилась від неї. І тепер в мене не боліла голова від цієї трелі, а я насолоджувалась приємним звуком.

Спустившись на перший поверх, світло вмикалось з кожним моїм кроком, аж до того моменту, поки  я не досягла дверей. Глянувши на годинник перед тим, я впевнилась, що поки не запізнююсь на заплановану зустріч, але все-таки до гостей не готова.  

Відкривши двері я побачила перед собою не Вінсента, якого була вже морально готова просити зачекати поки не зберусь остаточно, а яскраво зелену форму відомої в нашому місті кур'єрської доставки.

— Солія Опал? —  молодий хлопчина ледь не тремтів, тримаючи гарну коробку перед собою. Чи то від холоду, чи то від мого вигляду, але на нього шкода було дивитись.

— Так, це я, — і знову ефект дежавю, адже сьогодні вдень я вже розмовляла з кур’єром. І от це знову повторюється.

— Вам доставка від…

— Від містера Шторма? — запитала я, випередивши його і помітила як брови хлопчини здивовано злетіли догори. 

— Так, — повільно протягнув хлопець. — Ви очікуєте на неї? 

— Ні, але  це цілком  в стилі цього чоловіка, —  говорити про те, що мені була неприємна його увага, було б брехнею, тому я не наважилась обманювати навіть себе. В очікуванні я підписала документи про отримання доставки, залишивши на ньому свій магічний відтиск, я забрала у кур’єра коробку, на ходу стягуючи з неї насичено фіолетовий бант.

Всередині була сукня. Чорна сукня, яку мені надіслав Вінсент.

Та це вже всі межі переходило! Цей чоловік занадто багато собі дозволяв. І хоч він зараз полегшив мені роботу з вибором образу для вечері, але все-таки його дії були надто непристойними. 

Я приставила до себе одежину, повертаючись до дзеркала, для того, щоб візуально оцінити чи підходить вона мені. Темна тканина вдало підкреслювала відтінок шкіри, міді довжина завжди вдало показувала мою фігуру, при цьому додавала нотки елегантності, але найбільше мені сподобалась навіть не сукня, бо вона була простою, а кейп, який був внизу коробки. Виріб був розшитий камінцями та ланцюжками. Неймовірної краси аксесуар, такий одягти буде тільки у задоволення.  Так гарно і так просто водночас. 

Варто зізнатись, що у Шторма таки був гарний смак, якщо звісно образ він обирав самостійно, а не консультанти в магазині. 

Вигляд й справді я мала неперевершений. Скромність в такому випадку була недоречною. Ти ніколи не будеш на вершині, якщо вважатимеш себе камінцем внизу гори. 

Я не чекала його. Принаймні так мені здавалось. Однак час від часу я все ж поглядувала то на двері, то на годинник в очікуванні його появи. 

Дзвінок у двері став для мене несподіваним. Це ж треба я настільки сильно занурилась у власні думки, що й не помітила, як час пройшов. 

— Добрий вечір, Соліє, — широка посмішка — це перше що кинулось мені у вічі, як тільки я відкрила двері.

— Просто, Солія? — вигнула брову догори, натякаючи на прізвисько, яке отримала від чоловіка зовсім недавно.

— Хорошого має бути по-трошки. Ти готова? 

Чоловік запропонував мені свою руку аби я вхопилась за неї. 

— Звісно. Я здивована, що цього разу ти не запізнився.

Я навмисно згадала нашу першу зустріч, акцентуючи увагу на тому наскільки я люблю правила. І Вінсент мав це зрозуміти, був він моїм клієнтом чи ні.  Я маю контролювати ситуацію.  Так правильно. Поки нас пов’язує контракт - я головна. 

— Я вмію слухати, — він відкрив переді мною двері, перед тим поклавши руку на одвірок, аби я не зачепила головою автомобіль. Така уважність. Напевно його пасії раніше частеньку били голови, от він й перестраховується. — І чути, що мені каже моя партнерка.