Глава 9

— Мартино, зайди до мене, будь ласка, — я намотувала кола, очікуючи свою підлеглу.

— Слухаю, — дівчина миттю влетіла в мій кабінет зі збитим диханням видно, що зайнята була, а я її лише відірвала від роботи.

— Ти домовилась про зустріч з кандидатами, які виявили бажання у нас працювати? 

Дівчина здивовано гикнула, як тільки почула мої слова. Видно, що забула бідненька. Воно й не дивно, у зв’язку з осіннім балом об’єднаної магічної спільноти у нас трохи додалось роботи. Багато хто хотів собі супутницю на цей вечір.

— Але ти не говорила, що це варто зробити сьогодні, — вона підняла на мене свої налякані очі, ніби я от-от мала її насварити.

 Маячня. Такого ніколи не було.  Так, я інколи була нестримана у своїх словах, але мій настрій ніколи не торкався моїх працівників. А Мартина була мені дорогою людиною,  стала мені справжньою подругою. 

— Так, — важко видихнула я, потираючи лоба. — Вибач, я забула тобі нагадати вчора, щоби ти їм зателефонувала. Зроби це, будь ласка, сьогодні. Нас не вистачає. Я всіх завантажила роботою, це не говорячи про те, що клієнти так і сиплються. Всі хочуть собі супутниць на бал.  В мене вже сил немає.

— Доставка на ім’я пані Опал, — гучний чоловічий голос кур’єра змусив нас з Мартиною здригнутись. Ми переглянулись, мовчки спілкуючись. Ні я, ні Мартина, судячи з усього, не робила ніяких замовлень.

Висновок лише один. Шторм знову взявся за своє. День перерви зробив і от на тобі. Оце діставучий чоловік. Якійсь молоденькій панянці точно прийшлось би по душі така його наполегливість. Та що там говорити, мені й самій лестила така увага, якби ми дійсно були б закоханою парою, а от коли у нас суто робочі стосунки - це зовсім недоречно.

—  Йди, це точно тобі. Мені мій кавалер подарунки кур’єром не надсилає, — важко зітхнула дівчина, але з місця не зрушила. Лише дивилась на двері, ніби звідти мав з’явитись сам.

— Твій Алесіо на тобі гроші заробляє, коли ти купуєш в нього квіти, а міг би сам дарувати, якби був зацікавлений в тобі, — я не мала на меті її уколоти, але коли побачила, як плечі дівчини похмуро опустились, то зрозуміла, що саме це в мене вийшло зробити. 

— Та знаю я, — махнула дівчина.  — Йди, бо він так і буде стояти, якщо посилку й справді відправив Шторм.

Вирішивши не говорити більше нічого, бо сьогодні в мене це виходило на диво паскудно, я поспішила в коридор, де на мене вже очікував молодий хлопчина.

— Доставка на ім’я пані Опал,— повторив він, як тільки побачив мене.

Перед собою хлопець тримав оберемок кремово-фіолетових  жоржин. Квіти ледь-ледь поміщались в його руках, таким великим був букет. Мені сподобалось. 

— Я пані Опал, — я витягнула перед собою руки, аби забрати композицію, але кур’єр спершу вручив мені записку.

— Містер Шторм просив, щоб я передав вам її особисто в руки й переконався, що ви її прочитаєте. 

Я забрала з його рук невелику листівку. Не хотів собі зраджувати містер Шторм. Ера листівок, видно, ще не пройшла. 

“Промениста моя Солія, я буду вельми радий, якщо ти згодишся сьогодні повечеряти зі мною в ресторані, який має популярність серед місцевої знаті. Там буде відомий журналіст, який точно не залишить наш візит поза своєю увагою. Нехай відсьогодні почнуть розповзатись плітки! 

Навіки твій,  Вінсент.”

— Я прочитала. Шановний, ви можете запевнити вашого господаря, що місію виконано, — слова, сказані мною, були дещо різкими, тому хлопчина відразу опустив свої плечі, але, на щастя, зрозумів натяк та не став затримуватись в офісі.

— На все добре, — гукнув він мені на прощання, напевно радіючи, що виконав це завдання та йому більше не доведеться контактувати зі мною.

— І тобі, — пробурмотіла. — І тобі.

“Навіки твій, Вінсент”?  Сьогодні я вкотре переконалась в тому, що чоловік з яким я погодилась працювати геть не має гальм.

Цю листівку лише я мала прочитати, для чого такий пафос? Перед ким він вихваляється? Переді мною? 

Цього точно робити не варто. Я й без цих дрібничок вміла добре грати на публіку. Не обов’язково відчувати якусь хімію між собою, аби вдало зіграти закохану пару.

А Шторм в цьому плані значно переграє. Принаймні тепер мені це не здається, адже сьогодні я в цьому переконалась.

— Я мала рацію? — запитала Мартина, спустившись до мене. Дівчина сперлась плечем до дверного отвору і з посмішкою спостерігала за мною.

Кидала погляд то на мене, то на жоржини в моїх руках і тепер її вираз обличчя зовсім став безглуздим.

— Дехто до тебе залицяється, — продовжила насміхатись вона, як тільки побачила, що мене перекосило.

— Облиш, — махнула я рукою.  — Шторм просто підтримує легенду.

— Яку придумала не ти, — хмикнула дівчина, підійшовши ближче, аби розглянути букет. — Може пора вже визнати, що тепер правила гри встановлюєш не ти?

— Я не можу на нього повпливати. Він не чує мене, абсолютно. Всі мої аргументи розбиваються об цього темного прид…

— Привабливого чоловіка? — Мартина не дала мені охарактеризувати Вінсента так, як мені того хотілось. А дарма,  в мене вийшло б краще ніж в неї.