Глава 8

Вечірній дзвінок застав мене зненацька. Незнайомий номер. Що ж, навряд чи це були шахраї, вони так пізно не телефонують. Тому без задньої думки підняла слухавку, промовляючи вже таке звичне:

— Слухаю.

— Так офіційно, — грубий голос Вінсента Шторма, який я впізнала за легкою хрипотою, був сповнений жартівливими нотками. — Мені подобається, Соліє. 

— Ви на годинник дивитесь? Хто телефонує об одинадцятій ночі? — важко зітхнула, присідаючи на краєчок софи у вітальні.

Вона була м’якою, саме те, що мені потрібно було після насиченого дня. Тому не задумуючись відкинулась на спинку, а ноги закинула на невеликий журнальний столик, і ледь втрималась, щоб не застогнати від задоволення.

— Ти не відповіла на жодну з моїх листівок, — з ледь вловимим осудом повідомив чоловік. — Скажеш, що не отримувала їх? 

— Ви про ті букети, які щодня мені приносять мої працівники? 

Легко посміхнулась, згадуючи скільки вже оберемків мені прийшло від цього мага. Мартина лише хитро поглядала на мене, коли стукала в кабінет, а потім показувала на черговий букет. 

— Так, саме про них я й говорю. Там були листівки. Щоправда, ще на жодну з них я не отримав відповідь.

— Справді? Я не думала, що на них варто відповідати, — здатність вмикати дурненьку не раз виручала мене в незручних ситуаціях, ось навіть сьогодні вона мені згодилась.

— Що ж це моя провина, треба було точніше висловлювати свої побажання, — піддався моїм правилам Вінсент. — Власне, я тому тобі і телефоную. Якщо ти ще не передумала відвідати зі мною щорічний бал, то нам варто обговорити деталі.

— Бал через місяць, містере Шторм. У нас вдосталь часу.

Я закинула голову догори, прямо як у дитинстві, розглядаючи стелю, яку прикрашали незрозумілі мені узори, які нагадували рідну стихію. Я слухала глибокий голос Шторма і розслаблялась. Дивина й годі: світлий маг ніколи не відчує спокій контактуючи з темним. Саме тому я не співпрацювала з ними. До цього моменту.

— Цього часу мало, Соліє. Ми маємо з’явитись на людях ще до балу, інакше ніхто не повірить у наші стосунки. А мені потрібно, щоб нам вірили.

Що ж, він має рацію. Я думала, що він хоче викликати сенсацію безпосередньо на самому балу, але виявляється, що у Вінсента були свої плани. 

— Я можу поцікавитись навіщо вам це потрібно?

— Можеш, — тихо засміявся темний. — Мені подобається, коли ти така розслаблена. Зараз на тобі немає звичної саркастичної маски і ти не погрожуєш всипати мені блискавок на голову. Може проводити всі наші переговори вночі?

Можливо тому, що я працюю так багато, ніби й справді була безсмертним єдинорогом? А ще Симон зі своїми нотаціями не припиняв штурмувати мою, й без того бідну, ментальну витримку. Я вже встигла пошкодувати про те, що розповіла йому хто стане моїм супутником на балу. От дізнався би безпосередньо на прийомі - знав би тоді. 

Але зізнаватись у власній втомі клієнту я не мала ніякого морального права. Професіоналізм понад усе. 

— Я не пам’ятаю моменту, коли дозволяла вам звертатись до мене так фамільярно, — сказала, вкладаючи у фразу претензію, яку не висловила раніше, коли тільки помітила, що він почав так говорити. — І я ще жодного разу не погрожувала застосувати до вас силу. 

Увесь спектр моїх емоцій зараз напевно не витримав жоден з існуючих приладів, бо Вінсент лише засміявся на мої слова. Збоку могло здатись, що ми й справді пара, яка фліртує, а не ділові партнери, яким ще потрібно працювати разом.

— Ну що ти, промениста моя, нам варто звикати один до одного. Навряд чи хтось повірить у те, що ми пара, якщо ми звертатимемось один до одного формально. І перестань мені викати, я, здається не забороняв тобі говорити мені на ти, — на тому кінці слухавки щось зашаруділо, і Вінсент попросив мене зачекати декілька хвилин. 

Його звернення до мене я не могла не помітити, так сильно він виділив слово “промениста” серед інших. Це прозвучало так дико і так пафосно, що мене на мить перекосило. Я тихо засміялась, розуміючи, що якщо ми не повбиваємо один одного до завершення контракту, то я знову повірю в диво. 

— Присягаюсь, ще одне слово сказане подібним тоном і йому точно блискавки посипляться на голову, — пробурмотіла я, відпиваючи червоного вина.

— То я все-таки мав рацію, коли говорив про блискавки і твою нестриманість? 

Цікава здатність у цього чоловіка чути те, що він чути не мав. Бачити те, що для його очей не було призначено. 

— Ви мали рацію в одному, містере Шторм. Я не дам вам керувати балом. Ви звернулись до мене з проханням вам допомогти, тому можете розслабитись, я знаю, що роблю.

Його низький та гортанний сміх знову пролунав у слухавці. 

— І знову ця манірність у твоєму голосі, — в нього однозначно був хороший день, якщо навіть у вечері зберігся гарний настрій. — Зізнатись чесно, я гадав, що ти увімкнеш його раніше. Але й зараз в самий раз. Що ж, якщо ти запевняєш, що професіонал, то я дослухаюсь до твоїх слів. Однак, я наполягаю, аби ми з’являлись на людях частіше разом.

— Але це призведе до фурору раніше, ніж було заплановано, — поспішила заперечити. 

— Нічого страшного в цьому не бачу. Місяцем раніше, місяцем пізніше - ролі не грає. Сподіваюсь, що ти подумаєш над моїми словами і все-таки відповідатимеш на мої листівки.

— Ви хочете сказати, що продовжите засипати мене квітами? — від здивування я навіть вирівнялась на софі. Невже цей чоловік не мав відчуття міри? Це ж великі витрати. Але напевно цей темний мав змогу давати волю своїм витівкам.

— Хто знає, промениста моя. На добраніч.

— Я не… — він поклав слухавку, не дослухав, що я мала сказати. Нахабно скинув дзвінок. Цікаво темні всі такі невиховані?