Глава 7

— Ліві, люба, — майже простогнала я, коли підходячи до вхідних дверей, побачила свою невістку на сходах, яка нетерпляче виглядала мій автомобіль. — Не варто було замерзати. Я ще пам'ятаю в який бік відкриваються двері.

— Ти так часто буваєш у нас в гостях, що й дійсно могла забути, — вона щиро посміхалась мені, а коли я підійшла ближче, згребла мене у свої обійми.

— Я сумувала за тобою. Симон заборонив мені тиснути на тебе. Тому я намагалась не з’являтись у твоєму полі зору. 

— Замість тебе тиснув він, — відповіла я, і на мить опустила руки на її живіт, привітавшись з пузожителем. — Привіт, племіннице.

— Ходи в дім, тут холодно.

Ліві не дала мені передихнути, затягла в будинок немов овечку. І звідки тільки стільки сили мала?

Симон крутився у вітальні. Не відходив далеко від каміна. Обернувся до нас тільки тоді, коли у дверях будинку побачив Тревора з родиною. 

— Маріса, — радісно вигукнула Ліві, коли побачила таку знайому нам обом жінку. Дружину Тревора, здавалося, вік обходив боком. Вона виглядала з кожним роком все більш молодо.  — Рада тебе бачити. 

— І я тебе, люба,— вони обіймались, обмінюючись люб’язностями поки я стояла збоку.  — Як проходить твоя вагітність? Кажуть, що мага носити дуже важко.

— Важко, — знедолено мовила дівчина, шукаючи підтримки у старшої жінки. — А носити дитину родини Опал ще важче. Вони здається ще в утробі набираються магічних сил. Все з мене витягує.  Напевно буде така ж сильна, як і її тітонька.

— Солія, — звернула на мене свою увагу Маріса. — Як ти? Давно тебе не бачила. Ді постійно розповідає про те, яка ти молодчинка.

— Дякую, — тепло мовила до неї. У нас й досі були напружені стосунки. Я не визнавала її позицію стосовно смерті батька, а вона не хотіла приймати мою. Тому ми вирішили триматись кожна при своїй думці.

Сьогоднішній вечір має бути на кшталт тих, на яких мені вже доводилось бувати в якості супроводу своїх клієнтів. На такі заходи я старалась ходити сама. Своїх працівників берегла. Вони не були зі знатних родин, тому не могли знати наскільки такі вечори були виснажливими. 

Але зараз я б і сама не відмовилась від такого ж супроводу, який би перетягував на себе всю увагу родичів. Аби тільки не бути родзинкою програми.

— Соля, — вигукнув прямо над вухом Ді, коли закінчив розмовляти з моїм братом. 

— Солія, — виправила його, але вже знала, що це не допоможе, адже він завжди так мене називав. 

— Ти тут, — він посміхався так широко, що інколи мені думалось, що його рот колись порветься, а  очі блистіли, навіть зараз. Вони з братом були кардинально різні, але схожі лише в одному - жоден з них не мав магічних сил, що робило їх вразливими перед впливом магів. 

—  Я тут, — похитала головою та засміялась.

Він був таким сором’язливим, що мені хотілось його врятувати. Ді виріс, але й досі був схожий на того підлітка, з яким ми часто грались на задньому дворі. Такий милий, нагадував мені маленького цуценятка. Ми колись такого мали, але він не довго прожив у маєтку, втік як тільки випала така нагода. 

 — Ходімо до обідньої зали, — гучно мовила Ліві саме в той момент коли хлопець відкрив рота, аби щось сказати, але після запрошення так і не наважився й слова вимовити.

Радість інших від спільної вечері я не розділяла. Всі вони тішились, що нам вдалось зібратись разом, що не помітили, що цьому була своя причина.

— Чула, ви вже обрали лікарню в якій народжуватимете, — звернулась до пари господарів Маріса. Ліві ж, відставляючи келих з яблучним соком, лише кивнула жінці, а потім потягнулась до Симона, захопивши його руку.

Це так мило, що мене ледь не перекошує, але  я  щаслива за них. Навіть коли вони  такі нудотно-солодкі. 

— Так, цим питанням займався Симон, — мило посміхнулась йому дружина. 

Ого, я й не думала, що в брата настільки розвинене почуття відповідальності, що він, будучи на посту президента компанії, матиме змогу бігати з дружиною по лікарнях, обираючи найкращу.

Він дивував мене останнім часом. Все частіше я бачила перед собою не того невпевненого хлопчика, якому випала важка ноша в житті, а дорослого чоловіка, який знав чого хоче від життя і сміливо брав це.

Симон помітив мій пильний погляд у його бік, а тому лише підняв брови у відповідь.

— Мама не зв’язувалась з тобою? — раптом поцікавився він, привертаючи увагу більшості до мене.

— А хіба на тому острові де вона зараз, є можливість зовнішнього зв’язку? — їдко запитала.

 Не варто було підіймати цю тему. В нас з матір’ю були натягнуті відносини. Ще з моменту, коли вона вирішили сватати мене багатому зазнайці, вигляд якого я на дух не переносила. Не говорячи вже про мою магію, яка поруч з ним ніби зривалась з ланцюгів. 

— Соліє, вона хвилюється за тебе, — миролюбно говорить Симон, але я уловлюю в його голосі нотки незадоволення. — Не проходить жодної розмови з нею, щоб мама не поцікавилась як у тебе справи. Вона твоя мати, прояви хоч краплю розуміння.

— Ти їй доповідаєш - цього має бути достатньо.