Глава 6

Пройшло вже шість днів з нашої першої зустрічі з братами Шторм. Я й досі не наважилась зателефонувати Вінсенту. Чоловік не збрехав коли говорив про оплату. Аванс дійсно надійшов в розмірі, що втричі перевищує вказану мною суму в договорі. 

Але його останні слова стримували мене в діях. Він сказав про ініціацію. Я не збиралась її проходити. Так, від цього страждала моя сила, адже вона хотіла свободи, а я запирала її всередині. Але жоден маг, навіть темний не смів мені нічого подібного казати.

Він хотів бути причетний до ініціації? Він? Та я ніколи в житті не пов’яжу своє життя з темним магом. Адже це означатиме, що я зраджу свою світлу сторону. А обирати між магією та чоловіком я не збиралась. Вибір вже давно був очевидним.

— Солія, — до будинку зайшов Тревор, сповіщаючи мене про гостя, якого я точно не готова була зараз бачити. — Твій брат тут. Він попросив мене привезти його сюди.

Його тільки ще не вистачало. Симон ніколи не відзначався тактовністю, тому те, що він попросив Тревора про щось вже було дивом.

— Він вже тут, мені немає сенсу переховуватись,— втомлено простогнала я під співчутливий погляд чоловіка.

Він відносився до мене, як до своєї доньки, якої ніколи не мав. Його дорослі сини були далеко не такі симпатичні як я, тому я могла його зрозуміти. Тревор замінив мені батька, після його смерті, взявши на себе піклування про моє майбутнє. Симону ж його допомога не потрібна була, він був набагато сильніший за мене і морально, і магічно, тому брат впорався сам.

— Це правда, Соліє? Те, що я почув дійсно правда?

Брат вихром увірвався до моєї вітальні. Волосся стояло дибки, ніби він тільки що зі своєї лабораторії вибіг, а перед тим там щось добряче зірвалось, прямо йому в обличчя.

І це був грізний бізнесмен? Спадкоємець родини Опал? Він зараз більше схожий на п’ятирічку, якому дозволили поглянути на сімейний артефакт. Такий же розгублений.

Його запитання лише заплутало мене. Я не володіла телепатичними здібностями, як і кожен в нашій родині. 

 — Для того, щоб підтвердити чи спростувати інформацію, мені потрібно, для початку, знати, що ти почув.

— У мій офіс прийшло магічне сповіщення про те, що родина Опал запрошена на щорічний бал Об’єднаної Магічної Спільноти в Кальдонії, — мені здалось, що Симон навіть подих затримав, так сильно очікував почути мою відповідь. — Ти жодного разу не давала позитивної відповіді на ці запрошення з дня смерті батька, чому зараз вирішила це зробити?

— Пора виходити у світ, Симоне, — важко видихнула я й обійшла невеликий журнальний столик, на якому стояла ваза з фрезіями. Подарунок від Вінсента Шторма, принаймні так зазначалось в записці, яка була прикріплена до букета. — Мені просто захотілось. Не шукай в цьому прихований сенс. Бо його немає.

Звісно, про Штормів я мовчатиму до останнього, точніше до слушного моменту, але це точно не сьогодні. Брат не знав чим я займалась, чим заробляла собі на життя, або ж вдало приховував. Моя агенція ж лише недавно відкрилась, містер Рубі був моїм третім клієнтом за ці півтора року, тому я не стала йому нічого пояснювати. 

Симон хоч і  був сучасних поглядів, оскільки й сам вважався ще молодим, але все-таки подібного роду заняття не схвалював.

— Ліві, давно запрошує тебе до нас на вечерю, — миролюбно проводив він, важко зітхаючи. — А ти щоразу ображаєш її своїми відмовами. Соллі, вона вагітна може хоч цього разу ти не станеш пручатись та завітаєш до нас. Я прошу тебе, хоча б на пів години.

Вирішив змінити тактику? Вірив в те, що його кохана дружина  може розговорити мене швидше ніж я встигну сказати “добрий вечір”? Ліві й справді треба було працювати в Департаменті магічних розслідувань на пару з містером Шефордом, з яким я познайомилась на сімейній вечері у родини Рубі. Так майстерно проводити допити треба було ще вміти. Симон може забув, але в мені теж тече кров родини Опал, а ми так просто не зізнаємось. 

— Я прийду, — здалась, бо вислуховувати його скиглення більше сил не було. 

Я пригладила свій кремовий шовковий халат і замовкла.

— О, справді? —  здивовано перепитав брат. 

— Не очікував, що я прийму запрошення?

— Чесно кажучи, я вже налаштувався пояснювати Ліві, що не ображав тебе і, що це не через мене ти не навідуєшся у  родинний маєток.

Я хмикнула й присіла поруч з ним. Зараз не хотілось йому грубіянити. Хоча зазвичай я таким грішила. Я була втомлена. Робота з Рубі була важкою для мене, хоч я і намагалась абстрагуватись від усіх кривих поглядів, а  остання зустріч зі Штормами виснажила мене повністю. Тому зараз замість звичної саркастичної Солії, брат бачив звичайну дівчину, яка не показувалась світові вже дуже давно.

— Тоді чекаю тебе завтра у нас, — він обійняв мене, як це часто робив батько. Симон навіть парфумом подібним користувався. Тим, який був створений нашою матір’ю, спеціально для всіх чоловіків родини, аби ті вирізнялись серед інших.

— Добре, — поставити йому на плече голову здавалось таким правильним для мене зараз. 

— Попроси Тревора бути з тобою, у місті неспокійно. Та що там, по всій країні неспокійно. Почали зникати дівчата. Я не хочу, щоб з тобою щось трапилось.