Глава 3

— Ще раз дякую вам за допомогу, — містер Девор поважливо уклонився, чим змусив мене зніяковіти. 

— Що ви, — мило посміхнулась йому. —  Це була моя робота. Сподіваюсь, що ваші родичі після сьогоднішньої вечері більше не турбуватимуть вас. В іншому випадку -  адресу нашого агентства  ви знаєте.

— Звісно, з вами приємно мати справу. 

— Передавайте мої вітання Клементину.

Чоловік на мить розгубився, але швидко взяв владу над своїми емоціями й кивнув мені. Ми прощались швидко та сухо. Не було потреби більше грати на публіку. Вистава вже давно була закінчена.

Наша тримісячна домовленість добігла до свого завершення. Містер Рубі не наполягав на тому, аби ми розігрували пару й надалі, тому з сьогоднішнього вечора я була абсолютно вільна.

Біля воріт родинного маєтку Рубі на мене вже чекав мій водій, якого я завбачливо попросила бути неподалік поки триватиме сама вечеря.

— Додому, Треворе, — втомлено промовила підлеглому, який співчутливо кивнув на мій наказ.

— Важке замовлення? — поглядаючи у дзеркало заднього виду, поцікавився чоловік. 

— Напевно я просто втомилась. Це вже третій клієнт за цей рік. І хоч ми лише почали, але їхні родини доволі виснажуючі, мені пора у відпустку. Як гадаєш, Мартина сама впорається?

Тревор засміявся, показуючи мені свої зморшки. Все-таки немолодий був чоловік. Я його з дитинства знала, він працював ще на нашого з Симоном батька. Після його кончини я не стала відпускати вірну сім’ї Опал людину, але й брату віддавати його не захотіла. Тревор був мені за дядька, якого в мене ніколи не було. Саме тому я цінувала його думку.

— Мартина хоч і розумна, але легковажна. В неї через кожне слово звучить ім’я молодшого Хосеса, ти дійсно хочеш залишити на неї агентство?

М’який сміх вирвався з мене, як тільки я почула про цю парочку.  Моя помічниця була по вуха закохана у власника квіткового магазину - Алексіо Хосеса, що межував з нашим офісом. Все бігала до нього кожну вільну хвилинку квіти купувати. Завдяки цій дівчині у моєму офісі завжди були свіжі букети, а рахунок потерпав від непередбачуваних витрат на декор.

Мартина не була зі знатного роду, не мала великого магічного потенціалу, але все, що знала ця дівчинка  — навчила її я. Якби не вона, я б не змогла сама займатися справами агенції.

Майже вся паперова робота була на Мартині. Я була вдячна їй за вірність та працелюбство. Я знала, що зможу покластись на неї. Тому зараз, дивлячись крізь дзеркало у вічі Тревору,  я лише впевнено кивнула. 

— Вона зможе, — додала, для того, аби його переконати, але в цьому не було потреби. 

— Діло твоє, але тобі точно потрібно взяти відпустку, бо скоро вже твою тінь можна буде ловити. Тільки на магічному резерві й тримаєшся,  — пожурив мене чоловік в жартівливій формі, але я й сама знала, що мені потрібен час на відновлення ресурсу. 

У будинку стояла вже звична тиша. Тут не було нікого, хто б зустрічав мене біля порогу, як це було заведено у батьківському домі. Не було безлічі покоївок, лише спокій і благодатна тиша.

Зайшовши всередину я активувала свій артефакт для того, щоб активувати захист. Всюди замиготіли лампи, створюючи таке необхідне мені світло.

З сумки, яку я забрала у Тревора, дістала свій  лептоп та залишила його на столику поруч з записником. А саме в той час направилась змити з себе яскравий макіяж, а разом з тим і важкий день.

Важких клієнтів у мене не було. Зате їхні родини чи близьке оточення завжди такими були. Не дивно, що всі чоловіки, які звертались до нас за допомогою були такі напружені й відразу говорили про те, що легко не буде.

Зараз нікому не було легко. Та мене це не лякало. Виклики тільки  будоражать мою кров, а не змушують ховати голову в пісок.

Прохолодні каплі стікали вниз по тілу, даруючи полегшення. Вони скочувались разом з останніми хвилинами цього дня. Приємний аромат франжипані заповнив кімнату. Нова імпульсивна покупка, про яку я точно ніколи не шкодуватиму, навпаки той магазин з зіллями та засобами для догляду стане тепер моїм улюбленим. Такого розмаїття доглядової косметики з неймовірно чарівним ароматом я давно не зустрічала. Саме тому декілька скляночок й стояли на моїй душовій поличці.

Зізнатись чесно, якби я була морським жителем, то ніколи б не покидала душової кабіни, але на жаль, чи на щастя - я ним не була, тому з горем пополам мені довелось завершити водні процедури та перейти до вечірніх ритуалів.

Лептоп я знайшла там де і залишила. Ну звісно, де б йому ще бути, в мене вдома немає гномів, які б переставляли речі з місця на місце. О, їх би я точно не потерпіла. Одного разу довелося стикнутись з ними, більше таких експериментів я в житті не робила. Мені буркотунів і на роботі вистачало.

— Сто п’ятдесят повідомлень? — прокричала я, коли побачила свою магпошту. — Вона що з глузду з’їхала? Хто в здоровому розумі відправлятиме таку кількість повідомлень?

Я гортала все нижче й нижче, але потік повідомлень не закінчувався. Майже в тридцяти з них я вловила одне й те ж саме ім’я — Августа Шторма.

Магічний світ точно не витримує цього чоловіка, раз він вирішив звернутись за допомогою до мене.  Затятий холостяк. Мрія кожної доньки знатної родини. Молодший син Штормів, який тільки й знає, що перебирати дівчатами.